Погорілко Павло Ферапонтович
Павло Ферапонтович Погорілко (1869–1937) — священник, архієпископ всієї України УАПЦ, член Української Центральної Ради від духівництва Києва. БіографіяБув священником Подільської єпархії у селі Жолоби на Вінниччині. До липня 1918 року входив до Всеукраїнського православного церковного собору, аж поки проросійська більшість не ухвалила рішення про позбавлення своїх противників — прибічників автокефалії Православної церкви в Україні делегатських мандатів. 11.1919 — за читання євангеліє українською мовою був відсторонений архієпископом Пименом (Пєговим). 28.01.1923 — прийняв хіротонію від обновленців — митрополита Антоніна (Грановського), архієпископа Іоанна Альбінського, та єпископа Олександра (Раєвського). 10.02.1923 — призначений єпископом Кам'янецьким, вікарієм Подільської єпархії. 13–16 лютого бере участь у Першому Всеукраїнському Церковно-обновленському з'їзді, як єпископ Ольгопольський, вікарій Подільської єпархії. У березні 1923 утворює на Поділлі БОПУПАЦ (Братське об'єднання парафій Української Православної Автокефальної Церкви). З 1926 — веде богослужіння на Полтавщині. У 1927 році залишив церковну діяльність і надалі займався викладанням української мови в Харкові. Відвідував Ново-Троїцький собор Харкова, що зберігав вірність митрополиту Сергію (Страгородському)[1]. 31 жовтня 1933 року був заарештований. 26 січня 1934 року постановою Особливої наради при колегії ДПУ УСРР засуджений до трьох років заслання до Казахстану. Звільнено з-під варти, давши підписку із зобов'язанням виїхати до місця заслання в Уральськ не пізніше 12 лютого 1934 року. Термін відбув. Реабілітований в 1989 році[1]. Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
