Позднєєва Софія Дмитрівна
Софія Дмитрівна Позднєєва (нар. 14 травня 1915, Петроград, Російська імперія — 4 жовтня 1980, Ленінград, СРСР) — радянський музичний педагог, піаністка.[1] БіографіяСофія народилася 14 травня 1915 року в Петрограді в сім'ї видатного сходознавця Дмитра Матвійовича Позднєєва (1865—1937) та його другої дружини Олександри Антонівни (Аліси Клари Ольги) Зінайбергер-Глюк (1879—1938). Мати Софії Дмитрівни була дочкою угорця Антона Глюка, соратника Лайоша Кошута, який емігрував до Росії після придушення Угорської революції 1848—1849 рр.[2][3] У ній було шестеро дітей: дочка Ганна від першого шлюбу Д. М. Пізнєєва з Любов'ю Яківною Соколовою, три дочки Віра, Любов та Софія, сини Дмитро та Антон — від другого.[4] У 1932 році закінчила Петришуле (на той час 41 радянську трудову школу). Одночасно з 1928 по 1934 навчалася в Ленінградському музичному технікумі ім. М. А. Римського-Корсакова. 1937—1938: Репресії проти сім'їУ 1937—1938 роках сім'я потрапила під маховик сталінських репресій. У 1937 році був заарештований і розстріляний Дмитро Матвійович Позднєєв, який працював напередодні арешту консультантом Державного музею етнографії. Після арешту чоловіка тяжко захворіла і 1938 року померла Олександра Антонівна; не бажаючи бути в тягар рідним, пішов із сім'ї та зник безвісти брат Дмитро.[2] Цього ж року було заарештовано та розстріляно брата Антона та чоловіка старшої сестри Віри Марка Семеновича Плотнікова, військового діяча. У 1939 році Софія Позднєєва закінчила Ленінградську державну консерваторію по класу фортепіано С. І. Савшинського. У 1939—1940 pp. працювала концертмейстером у Будинку культури ім. А. М. Горького, вела гурток фортепіано та викладала музику у школі № 33 Жовтневого району. 1941—1945У серпні 1941 року разом зі старшою сестрою Анною евакуювалася до Ташкента, де працювала у швейній артілі та у шпиталях, закінчила курси медсестер. В одному зі шпиталів познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, командиром саперної роти Петром Омеляновичем Німенком, військовоосліплим. Разом із чоловіком у 1944 році переїхала до Пржевальська, а потім у м. Тараща Київської області, де працювала акомпаніатором у будинках культури та керівником гуртка у дитячому будинку.[5][6] Педагогічна діяльністьПісля повернення до Ленінграда (1945) протягом 9 років викладала в Ленінградській музичній школі сліпих інвалідів Вітчизняної війни (1945—1954), у дитячих музичних школах Сталінського (Виборзького) та Фрунзенського районів. У серпні 1957 року очолила щойно створену Дитячу музичну школу № 11 Свердловського (нині Василеостровського) району, яка під її керівництвом стала однією з найкращих музичних шкіл міста.[7][8] Допомагала у працевлаштуванні музикантам-інвалідам: у школі викладав спеціальне фортепіано Костянтин Костянтинович Рогінський[9], видатний піаніст, який 1941 р. пішов добровольцем на фронт і отримав поранення рук; викладачем за класом баяна та акордеона був незрячий музикант Євген Петрович Вишняков.[9] У 1960-ті роки очолювала Раду з естетичного виховання Відділу культури Василеострівського райвиконкому, вела велику культурно-просвітницьку роботу. Нагороджена медаллю «За доблесну працю. На ознаменування 100-річчя від дня народження В. І. Леніна» (1970), позначкою «За відмінну роботу» Міністерства культури СРСР і ЦК Профспілки працівників культури (1971), грамотою Головного управління культури Виконкому Ленміськради (1973). У 1973 році була представлена до звання «Заслужений працівник культури РРФСР», але Ленінградський Міськком КПРС виступив проти[5]. 1973 року перейшла на педагогічну роботу. СмертьПомерла 4 жовтня 1980 року, похована у селищі Громово Приозерського району Ленінградської області. Сім'я
Адреси
Пам'ятьУ Дитячій музичній школі № 11 Василеостровського району Санкт-Петербурга (Санкт-Петербург, наб. Лейтенанта Шмідта, буд. 31) біля кабінету, де працювала З. Д. Пізнєєва, встановлені меморіальна табличка та портрет. Примітки
|
Portal di Ensiklopedia Dunia