Показник економічного ефекту

Пока́зник економі́чного ефе́кту (рос. показатель экономического эффекта; англ. economic effect index; нім. Nutzeffektskennziffer) — перевищення вартісної оцінки результатів над вартісною оцінкою сукупних витрат ресурсів за весь строк здійснення заходу:

${\displaystyle E_{st}=R_{st}-V_{st}}$

де E_st — економічний ефект заходів науково-технічного прогресу за розрахунковий період;
R_st — вартісна оцінка результатів здійснення заходів за розрахунковий період;
V_st — вартісна оцінка витрат на здійснення заходу науково-технічного прогресу за розрахунковий період.

При вартісній оцінці результатів і витрат заходу можливі два основних випадки:

• використання заходу дає змогу одержати додатковий обсяг продукції. При цьому вартісна оцінка результатів являє собою оцінку виробленої продукції в оптових цінах;
• використання заходу змінює економічні показники існуючого виробництва. В цьому випадку вартісна оцінка результатів при постійних обсягах кінцевої продукції виражається в зміні витрат на її виробництво. При різних обсягах кінцевої продукції вартісна оцінка результатів повинна, крім зміни витрат, враховувати зміни обсягу продукції в оптових цінах.

Вартісна оцінка результатів визначається як сума основних (R_sto) і супутніх (R_stc) результатів:

${\displaystyle R_{st}=R_{sto}+R_{stc}}$

Вартісна оцінка основних результатів заходів визначається:

а) для нових засобів праці тривалого використання, якщо їх застосування дає змогу одержати продукцію, виробництво якої вже існуючими способами було неможливе:

${\displaystyle R_{sto}=Z_{t}A_{t}P_{t}}$

де Z_t — ціна одиниці продукції, що виробляється з допомогою нових засобів праці в t-му році;
A_t — обсяг застосування нових засобів праці в t-му році;
P_t — продуктивність засобів праці в t-му році;

б) для нових предметів праці, якщо їх використання дає змогу одержати продукцію, виробництво якої вже існуючими способами було неможливе:

${\displaystyle R_{stc}={{A_{t}} \over {U_{t}}}Z_{t}}$

де U_t — витрати предметів праці на одиницю продукції, що виробляється з їх використанням в t-му році;

в) для нових предметів і засобів праці довготривалого використання, використання яких в обсязі A_t змінює економічні показники існуючого виробництва продукції:

${\displaystyle R_{sto}=\pm \Delta Q_{t}Z_{t}\pm \Delta C_{t}\pm K_{t}}$

де ${\displaystyle \pm \Delta Q_{t}}$ — зміни обсягу продукції, що випускається в t-му році;
${\displaystyle \pm \Delta K_{t}}$ — зміни капітальних вкладень, пов'язаних з використанням нових предметів і засобів праці в t-му році;
${\displaystyle \pm \Delta C_{t}}$ — зміни поточних витрат на виробництво продукції в t-му році.

Вартісна оцінка супутніх результатів включає додаткові економічні результати в різних галузях господарства, а також економічні оцінки соціальних і екологічних наслідків реалізації заходів науково-технічного прогресу.

Соціальні і екологічні результати здійснюваних заходів визначаються за величиною відхилення їх соціальних й екологічних показників від встановлених в централізованому порядку нормативів:

${\displaystyle R_{stc}=\sum \limits _{i=1}^{n}{R_{it}a_{it}}}$

де R_stc — вартісна оцінка соціальних і екологічних результатів здійснення заходів в t-му році;
R_it — величина окремого результату (в натуральному вимірі) з врахуванням масштабу його впровадження в t-му році;
a_it — вартісна оцінка одиниці окремого результату в t-му році;
n — кількість показників, що враховуються.

Розрахунок вартісної оцінки різночасних результатів і витрат проводиться з обов'язковим їх зведенням до єдиного, для всіх варіантів заходів, моменту часу — розрахункового року.

Для зведення різночасних витрат і результатів до розрахункового року використовують коефіцієнт зведення

${\displaystyle \alpha _{t}=\left({1+E_{n}}\right)^{t_{r}-t_{i}}}$

де Е_n — норматив зведення різночасових витрат і результатів, який чисельно дорівнює нормативу ефективності капітальних вкладень Е_n=0,1;
t_r — розрахунковий рік;
t_i — рік, витрати і результати котрого зводяться до розрахункового року.

Тоді вартісна оцінка результатів за розрахунковий період визначається так:

${\displaystyle R_{\mu t}=\sum \limits _{t=t_{p}}^{t_{k}}{R_{t}\alpha _{t}}}$

де R_t — вартісна оцінка результатів в t-му році розрахункового періоду;
t_p — початковий рік розрахункового періоду (початковим роком вважається рік початку фінансування робіт зі здійсненням заходів, включаючи проведення наукових досліджень);
t_k — кінцевий рік розрахункового періоду; визначається нормативними строками служби створюваних засобів праці (з врахуванням їх морального зносу).

Витрати (V_n.p) на впровадження нових технічних рішень за розрахунковий період включають витрати при виробництві (V_vr) і при використанні продукції (V_vn) без врахування витрат на її придбання:

${\displaystyle V_{n.p}=V_{vr}+V_{vn}}$

Витрати на виробництво (використання) продукції розраховується однаково:

${\displaystyle V_{vr}=\sum \limits _{t=t_{p}}^{t_{k}}{S_{t}\,\alpha _{t}\;=}\sum \limits _{t=t_{p}}^{t_{k}}{\left({C_{tvr}+K_{tvr}-\Phi _{ts}}\right)\,\alpha _{t}}}$

де V_vr — величина витрат усіх ресурсів в t-му році (включаючи витрати на одержання супутніх результатів);
С_tvr — поточні витрати при виробництві (використанні) продукції в t-му році без врахування амортизаційних відрахувань на реновацію;
K_tvr — одночасові витрати при виробництві (використанні) продукції в t-му році;
Ф_ts — залишкова вартість (ліквідаційне сальдо) основних фондів, в t-му році.

Поточні витрати — витрати підприємства, які пов'язані з його виробничою діяльністю — виробництвом продукції, виконанням робіт, наданням послуг. До складу поточних витрат (С_tvr) включаються витрати, які визначаються згідно зі запровадженим у галузях порядком калькулювання собівартості продукції. На ранніх стадіях розробки(інші мови) і проектування нової техніки, коли відсутня конкретна звітна і нормативна інформація, для розрахунків поточних витрат у виробництві можуть використовуватись різні узагальнені методи калькулювання (метод питомих показників, агрегатний, бальний метод та ін.). При цьому в розрахунках слід враховувати структуру витрат і нормативи, що використовуються при виробництві аналогічної продукції на діючих підприємствах з передовою технологією і оснащених прогресивним обладнанням.

Передвиробничі витрати — частина одноразових витрат, що пов'язані з підготовкою та освоєнням виробництва, організацією робіт для випуску нової продукції, запровадженням прогресивної технології, освоєнням нових підприємств, виробництв, цехів та агрегатів (пускові витрати). Сюди належать також витрати на підготовчі роботи у видобувній промисловості та ін. Передвиробничі витрати враховуються повністю в складі одноразових витрат у тих випадках, коли результати передвиробничої роботи використовуються при реалізації й інших заходів науково-технічного прогресу, то на даний захід слід відносити тільки частину передвиробничих витрат, що встановлюється експертним шляхом.

Залишкова вартість' основних фондів — це та частина вартості основних фондів, яку ще не віднесено на витрати для виготовлення продукції, виконання роботи чи надання послуг. Залишкова вартість основних фондів Ф_ts визначається як різниця між початковою вартістю основних фондів і величиною амортизаційних відрахувань для них на кінець розрахункового періоду. Для основних фондів, які вибувають в році, беруть їх ліквідаційну вартість.

Для заходів науково-технічного прогресу, що характеризуються стабільністю техніко-економічних показників (обсяги виробництва, показники якості і результати) по роках розрахункового періоду, розрахунок економічного ефекту проводиться за формулою

${\displaystyle E_{t}={{R_{r}-V_{r}} \over {K_{r}+E_{n}}}}$

де R_r — незмінна по роках розрахункового періоду вартісна оцінка результатів, включаючи основні і супутні результати;
V_r — незмінні по роках розрахункового періоду витрати на реалізацію заходів:

${\displaystyle V_{r}=C+\left({K_{r}+E_{n}}\right)K}$

С — річні поточні витрати при використанні продукції (без врахування амортизаційних відчислень на реновацію);
К_r — норма реновації продукції, що визначається з врахуванням фактора часу;
Е_n — норматив зведення різночасових витрат і результатів (Е_n=0,1);
K — одноразові витрати при використанні продукції (у випадку їх розподілу в часі вони зводяться до розрахункового року).

Розрахунок за цією формулою слід проводити в цьому випадку, коли на стадії техніко-економічного обґрунтування невідома динаміка результатів витрат, а також для порівняння варіантів при умові збігання в часі початку виробництва. В решті випадків слід врахувати фактор часу.

При виборі найкращого заходу з різних варіантів таким вважається варіант, для якого величина економічного ефекту максимальна або за умови рівності корисного результату витрати на його реалізацію мінімальні.

• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2007. — Т. 2 : Л — Р. — 670 с. — ISBN 57740-0828-2.