Полянський Павло Броніславович
Павло́ Бронісла́вович Поля́нський (нар. 27 вересня 1961, Пилипча) — український історик, громадський діяч, державний службовець. З 1 липня 2020 року — заступник Державного секретаря КМУ[1]. Державний службовець 1 рангу. БіографіяНародився у селі Пилипча Білоцерківського району Київської області. Після закінчення у 1978 році Терезинської середньої школи працював слюсарем у навчально-дослідному господарстві Білоцерківського сільськогосподарського інституту. У 1979 році вступив на історичний факультет Київського державного педагогічного інституту ім. О. М. Горького, який з відзнакою закінчив у 1984 році. З серпня 1984 по листопад 1997 року, з перервою на час служби в армії у 1984–1986 роках, працював учителем історії, суспільствознавства і правознавства загальноосвітньої середньої школи № 1 м. Фастова. Вчитель вищої категорії. Учасник опозиційного руху на Фастівщині наприкінці 80-х — на початку 90-х років ХХ ст. Один із творців самвидавівської газети «У Хвастові». На початку 90-х років ХХ ст. — голова страйкового комітету освітян міста і району. Два скликання поспіль (1990–1997 рр.) за політичної підтримки партій національно-демократичного спрямування обирався депутатом Київської обласної ради від м. Фастова. На той час, один із наймолодших депутатів у її складі; член демократичної опозиційної меншості. У 1992–1996 роках заочно навчався в аспірантурі Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова. З листопада 1997 по травень 2007 року працював у Міністерстві освіти і науки України на посадах провідного спеціаліста головного управління загальної середньої освіти, з 2000 року — начальника головного управління змісту освіти, з травня 2003 по травень 2007 року — директора департаменту загальної середньої та дошкільної освіти. З травня 2007 по 24 січня 2008 року працював в Академії педагогічних наук України на посаді першого заступника головного вченого секретаря — начальника Науково-організаційного відділу апарату Президії АПН України. З 23 січня 2008 по 17 березня 2010 року — заступник Міністра освіти і науки України. Призначений Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.01.2008 р. № 135-р[2]. Звільнений Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.03.2010 р. № 440-р за власним бажанням[3]. Працював заступником директора Державної наукової установи «Енциклопедичне видавництво ім. М.Бажана». З 19 березня 2014 по 30 вересня 2015 року — знову працював заступником Міністра освіти і науки України. Призначений Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19.03.2014 р. № 211-р[4]. Звільнений Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 р. № 1008-р за власним бажанням[5]. Працював провідним науковим співробітником у Київському університеті імені Бориса Грінченка. Із січня 2017 року до 1 липня 2020 року — Державний секретар Міністерства освіти і науки України[6][7]. Призначений за результатами відкритого конкурсу Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18.01.207 р.№ 26-р. Наукова діяльністьУ березні 1996 року, працюючи вчителем історії загальноосвітньої школи, захистив в Інституті української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України дисертацію на тему «Зовнішня політика СРСР у 1938 — серпні 1939 рр. в англомовних документальних виданнях». Кандидат історичних наук (1996), доцент (2005). Член Національної спілки журналістів України (з 2012 р.) Основні праці
Нагороди
Примітки
ДжерелаПосилання |
Portal di Ensiklopedia Dunia