Поліцейська дільниця

Поліцейська дільниця (рос. Полицейская часть) — адміністративно-територіальна одиниця розподілу великих міст, яка існувала в Російській імперії з XVIII до початку XX століття.

Поняття «частина» використовувалося для адміністративних одиниць у складі Санкт-Петербурга з 1737 (поряд із «сторонами»)^[1], у складі Москви з початку 1760-х гг. До цього часу їм відповідали «поліцейські команди»^[2].

Систематичний поділ міст на поліцейські частини було введено відповідно до «Статуту благочиння, або поліцейському», підписаного імператрицею Катериною II в 1762 році. Згідно з цим документом, поділу підлягали міста понад 4 тис. дворів. У кожній частині мало бути від 200 до 700 дворів.

Поліцією частини керував приватний пристав. Частини поділялися на квартали розміром по 50-100 дворів, в яких поліцією керував квартальний наглядач (рос. квартальный надзиратель)^[3]. Адміністративним будинком частини була канцелярія приватного пристава, яка називалася «приватним будинком» (рос. частный дом), «з'їжджим будинком» (рос. съезжий дом) або просто «частиною» (рос. часть).

Окрім типових поліцейських функцій, частина відповідала і за пожежною охороною, для чого були організовані пожежні команди, які, як правило, розміщувалися в тих же приватних будинках. У частині також велося спрощене судочинство^[4]. Поділ на поліцейські частини та квартали використовувався для адресації домоволодінь^[5], а також для статистичних цілей.

У 1866-1867гг. в Санкт-Петербурзі, пізніше і в інших містах (наприклад в 1881 році в Москві^[2]) було замінено розподілом на ділянки. При цьому ділянки були більші за квартали, так, у Петербурзі замість 58 кварталів було сформовано 38 ділянок.

Поділ міст на поліцейські частини було замінено розподілом на райони після Лютневої і Жовтневої революцій.