Полішинель![]() ![]() Полішинель (Пульчінелла) (фр. polichinelle, від італ. pulcinèlla) — персонаж народного (майданного) театру, як звичайного, так і лялькового. Пульчінелла — персонаж італійської комедії дель арте, південний варіант Арлекіна, прямий попередник французького Полішинеля та англійського лялькового персонажа Панча[1]. Він завжди був неаполітанцем, але його функції в п′єсах різнилися. Іноді він був слугою, іноді — шинкарем або купцем. Цей персонаж —суміш дурості й проникливості, підлості й любові, дотепності й тупості. У нього був велетенський гачкуватий ніс, горб, а вбирався він у гостроверхий ковпак[2]. Маска персонажа, така як вона є сьогодні, офіційно була створена у місті Неаполь актором і драматургом Сільвіо Фйорілло (Slivio Fiorillo) у другій половині XVI століття, а сучасний костюм у XIX столітті італійським, також актором і драматургом, Антоніо Петіто (Antonio Petito). Пізніше образ забіякуватого й глузливого горбаня став одним з провідних персонажів театру ляльок. Вираз «cекрет Полішинеля» означає факт, який подається як секрет, або мав би ним бути, чи про який з певних причин не говорять, але який, однак, усім відомий. В сучасному мистецтвіСергій Рахманінов написав музичну п'єсу «Полішинель» (1892), яка входить до циклу «П'єси-фантазії», Op. 3. Фріц Крейслер є автором п'єси «Серенада Полішинеля» для скрипки та фортепіано. До образу Полішинеля звертались такі виконавці, як Едіт Піаф (À quoi ça sert l'amourfr[fr], 1962), Франс Галль (Bébé Requin, 1967), Therion (Les Fleurs du mal, 2012) (кавер на Франса Галль). Перу Ігоря Стравінського належить одноактний балет зі співом «Пульчінелла» (1920), у центрі якого — образ Пульчінелли (Італійський варіант імені Полішинеля). Див. такожПримітки
Джерела
|
Portal di Ensiklopedia Dunia