Поросний Василь Васильович

Поросний Василь Васильович
Поросний Василь Васильович
Народився	1873 ; Міські Млини, Зіньківський район, Україна
Помер	1942 ; Москва, СРСР
	; ; ;

Поросний Василь Васильович (1873, село Міські Млини — 1942, Москва) — український народний майстер художньої кераміки.

Біографічні відомості

Фахову підготовку отримав у гончаря Федора Чирвенка та Опішнянській земській гончарній майстерні. З 1894 року разом з родиною виготовляв продукцію і продавав на базарах і ярмарках Полтавської губернії, займався бджільництвом та хліборобством. Під час колективізації Поросного розкуркулили як заможного господаря. Перед війною на запрошення Академії архітектури СРСР^[1] він разом зі старшим сином Василем виїхав до Москви, де продовжував займатися гончарюванням.

Творчість

Виготовляв гончарний посуд (миски, тарілки, глечики, куманці, барильця, вази), розписуючи його в техніці фляндрування і ріжкування рослинним орнаментом у поєднанні із зображенням птахів. У творчості Поросного позначилися впливи українських народних традицій і стилю модерн. Виготовляв також статуетки і групи із зображенням національних типів, народних музик, гончаря за роботою, постать Тараса Шевченка та інших діячів. За допомогою гіпсових форм робив дрібну натуралістичну пластику і погруддя, а також хрести.

Досягнення

Твори Поросного експонувалися на багатьох виставках: у Харкові й Курську (1896), Ромнах (1899, 1908, 1910), Всеросійських кустарних у Санкт-Петербурзі (1902, 1907, 1913) і Києві (1906, 1913), Полтаві (1909), Катеринославі (1910).

Мав золоту, срібні й бронзові медалі, грошові премії.

Роботи Поросного зберігаються у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, Національному музеї історії України, Музеї Івана Гончара, Музеї етнографії та художнього промислу, Полтавському краєзнавчому музеї, Дніпропетровському історичному музеї ім. Д. Яворницького, Російському етнографічному музеї^[ru].

Інше

Походив з козацького стану.

Сини: Василь Васильович (1903 — ?) та Назар Васильович (14 жовтня 1905(19051014) — 25 травня 1974). Василь-молодший, переїхавши до Москви, полишив гончарювати і став офіцером. Назар проживав у Опішні, де займався батьковим ремеслом. Гончарював до кінця 1930-х. Після Другої світової війни працював трактористом.

Примітки

↑ Дмитрієва, Є. (1952). Мистецтво Опішні. Київ: Видавництво Академії архітектури Української РСР. с. 37—38. {{cite book}}: Зовнішнє посилання в |title= (довідка)

Література

Ханко В. Поросний Василь Васильович // Полтавіка. Полтавська енциклопедія. — Том 9. Образотворче і декоративне мистецтво. — Кн. 2: М-Я. — Полтава: ТОВ «АСМІ», 2015. — С. 340—341.
Ханко В. Поросний Василь Васильович // Українська радянська енциклопедія: у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1983. — Т. 9 : Поплужне — Салуїн. — С. 14.