Порошенко Олексій Іванович
Олексі́й Іва́нович Пороше́нко (нар. 11 червня 1936, Саф'яни, жудець Ізмаїл, Румунське королівство — 16 червня 2020, Київ, Україна) — український господарський та політичний діяч. Герой України (2009), кавалер Ордена князя Ярослава Мудрого V ст. (2007), заслужений працівник сільського господарства України. Батько п'ятого Президента України Петра Порошенка. БіографіяНародився під Єврейським прізвищем "Вальцман" (івр. ולצמן), невідомо коли змінив своє громадянське прізвище на всевідоме "Порошенко" Рід Порошенків документально фіксується в Саф'янах Ізмаїльського повіту Бесарабської губернії вже в переписі 1835 року, де Порошенки записані міщанами української громади[2]. Олексій Іванович народився в селі Саф'яни Ізмаїльського жудеця Румунського королівства в родині румунських громадян Івана Євдокимовича Порошенка (1902-?) та Євдокії Євдокимівни Порошенко (до шлюбу Руденко) (1907-?). Закінчив семирічну школу в Саф'янах і середню школу в Ізмаїлі, вступив до Львівського сільськогосподарського інституту. У період навчання одружився 1956 з Євгенією Сергіївною Григорчук (у шлюбі — Порошенко) (1937–2004). 28 серпня 1957 народився старший син Михайло (1957–1997). Закінчив інститут 1959, здобувши фах інженера-механіка механізації трудомістких процесів у сільському господарстві. Після завершення навчання поїхав на малу батьківщину в Болград Одеської області інженером Держтехнагляду. 1962 став головним інженером Болградського районного об'єднання сільгосптехніки. У Болграді народився другий син Петро Порошенко — майбутній Президент України. 1974 переїхав із Болграда в Бендери Молдавської РСР на Бендерський дослідницький експериментально-ремонтний завод. Із 26 вересня 1974 по 1 грудня 1983 — директор заводу, за його директорства було збудовано заводську поліклініку та багатоквартирний будинок для працівників заводу. З 1983 працював у Тирасполі начальником спеціалізованої пересувної механізованої колони (СПМК-7) тресту «Молдсільгоспмонтаж». 9 листопада 1985 Олексія Порошенка було затримано міським відділом внутрішніх справ Бендер за розкрадання матеріальних цінностей в особливо великих розмірах, санкцію на його арешт було видано 2 грудня 1985. Наступні півроку досудового слідства Олексій Порошенко просидів у слідчому ізоляторі Бендер. 20 липня 1986 його було засуджено вироком колегії з кримінальних справ Верховного Суду Молдавської РСР за статтями 155-1, 123 ч.2, 220 ч.2, 227 ч.1 Кримінального кодексу МРСР до 5 років позбавлення волі з відбуванням покарання у виправно-трудовій колонії загального режиму, конфіскацією майна та позбавленням права займати керівні посади терміном на 5 років (кримінальна справа № 2-121/86). Судимість Олексія Порошенка було скасовано достроково актом амністії згідно ст. 1 п. «б» Указу Президії Верховної Ради СРСР від 18 червня 1987 (на волю він вийшов 21 серпня)[3][4][5][6][неавторитетне джерело]. 1992, після здобуття незалежності України й у зв'язку з війною в Придністров'ї переїхав у Київ, де навчався в аспірантурі Київського державного університету імені Шевченка молодший син Петро. Того ж року став заступником генерального директора АТ «Біржовий дім „Україна“» (генеральним директором був Петро Порошенко), 1993 — заступником генерального директора ЗАТ «Український промислово-інвестиційний концерн» (генеральний директор Петро Порошенко). Після того, як Петро 1998 обраний народним депутатом України, Олексій Порошенко став гендиректором концерну Укрпромінвест. Із 2005 року — керівник ПАТ ЗНКІФ «Прайм Ессетс Кепітал». У 2012 році журнал «Фокус» розмістив бізнесмена в списку 20 найуспішніших аграріїв України, де він посів дев'яте місце[7]. Помер у Києві 16 червня 2020 року, через п'ять днів після свого 84-го дня народження. Причиною смерті став геморагічний інсульт[8][9]. Був похований 19 червня на Звіринецькому кладовищі, поруч зі склепом, у якому поховано його дружину та старшого сина. Політична діяльністьДепутат Вінницької обласної ради (2006–2010) від партії «Наша Україна». Член постійної комісії з питань агропромислового комплексу. На виборах до Вінницької обласної ради 2010 року пройшов за списком «Української партії „Єдність“».[10] На виборах до Верховної ради 2012 року був кандидатом у народні депутати в окрузі № 16[11], але у вересні за рішенням родини припинив участь у перегонах[12]. Родина
Нагороди
Примітки
Джерела
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
