Портал:Морська справа/Вибрана стаття/Архів

Підво́дний чо́вен (абр.: ПЧ; також субмарина від англ. submarine) — різновид кораблів, найчастіше військових, які здатні занурюватися під воду і тривалий час перебувати в підводному положенні. На сьогодні підводні човни є на озброєнні військово-морських сил сорока країн, у тому числі шість країн мають атомні підводні човни.

Як правило, підводні човни мають краплеподібну або сигароподібну форми, металеву, часто з гумовим покриттям, зовнішню обшивку — легкий корпус, призначений для отримання оптимальних гідродинамічних властивостей корабля. Під легким корпусом знаходиться жорсткий корпус — міцний основний корпус човна, виготовлений зі спеціальних сплавів, здатний витримати тиск води на глибинах занурення. Для надання судну змінної плавучості (здатності занурюватися під воду, триматися на певній глибині та спливати на поверхню) використовується система баластних цистерн, які заповнюються водою або продуваються стисненим повітрям.

Ганг (гінді गंगा) — одна з найбільш повноводних та найдовших (2 510 км) річок Південної Азії. Бере свій початок у Західних Гімалаях із льодовика Ґанґотрі в штаті Уттаракханд, тече на південний схід, перетинаючи Індо-Гангську рівнину на півночі Індії і впадає в Бенгальську затоку, формуючи разом з річками Брахмапутрою і Мегхною широку дельту (переважно на території Бангладеш), частина якої вкрита лісами Сундарбан. В індуїстській міфології Ганг є втіленням небесної річки, що спустилася на землю, тому з давніх часів вважається священною для індусів. Індуси здійснюють паломництва до неї, особливо до її витоків та міст Харідвар, Варанасі і Аллахабад (місце впадіння Джамуни). На її берегах проводять кремації, здійснюють обрядові купання.

Альбатро́си або Альбатро́сові (Diomedeidae) — родина морських птахів ряду буревісникоподібних (Procellariiformes), широко поширених у Південному океані (води навколо Антарктиди) і в північній частині Тихого океану. На півночі Атлантики вони відсутні, проте на підставі викопних залишків можна припустити, що раніше вони зустрічалися і там. Альбатроси вважаються одними з найкрупніших літаючих птахів, а у мандрівного (Diomedea exulans) і південного королівського альбатросів (Diomedea epomophora) розмах крил досягає рекордної величини — до 3,7 м і навіть більше. У забарвленні оперення у більшості альбатросів переважають чорні, білі й бурі кольори. Ніздрі містяться по боках дзьоба, кожна в окремій трубочці. Крила вузькі й довгі. Молоді птахи набирають вигляду дорослих особин на 4—5-й рік життя. Зазвичай всіх альбатросів поділяють на 4 роди, але з приводу кількості видів серед орнітологів є певні розбіжності.

Дунайський біосферний заповідник — самостійна природоохоронна та науково-дослідна установа. Більша частина території Дунайського біосферного заповідника (далі ДБЗ) розташована у північно-східній частині дельти Дунаю в межах України в околицях м. Вилкове, Ізмаїльського району Одеської області. На сході ДБЗ межує з Чорним морем, а на півдні — з Румунією. Складовими природно-територіальними частинами ДБЗ є вторинна (морська) дельта Кілійського рукава, Жебриянське пасмо, Стенцівсько-Жебриянівські плавні (СЖП) та острів Єрмаків. Окрім того Указом Президента України № 117/2004 від 2 лютого 2004 р. до складу ДБЗ увійшли досить автономні території — верхів'я оз. Сасик та Джантшейський лиман. Загальна площа ДБЗ разом з протоками, внутрішніми водоймами, 2-х кілометровою смугою акваторії Чорного моря та включеними у 2004 році ділянками становить 50252,9 га. Рішенням Міжнародного координаційного комітету програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера» від 9 грудня 1998 р. заповідник включений до складу світової мережі біосферних резерватів у складі білатерального румунсько-українського біосферного резервату «Дельта Дунаю».:::::::::::::Докладніше.

О́стрів Коко́с або Коко́совий о́стрів (ісп. Isla del Coco) — острів Тихого океану, розташований за 500 км від західного узбережжя Коста-Рики. Близько 650 км на південний захід від острова розташовані Галапагоські острови. Не слід плутати острів з Кокосовими (Кілінговими) островами, розташованими в Індійському океані. Його площа — 23,85 км². Він має приблизно прямокутну форму 8 на 3 км. Його периметр близько 21 км. Найвищою точкою є гора Серро-Іґлесіас. Уперше острів виявив іспанський мореплавець Хуан Кабесас. Входить до складу 10-го департаменту кантону Пунтаренас провінції Пунтаренас, Коста-Рика. Острів прославили легенди про заховані на ньому кілька дорогоцінних скарбів піратів, які так і не були ще знайдені. За свої унікальні природні характеристики острів 1978 року став національним парком під назвою «Національний парк Острів Кокос», який 1997 року ЮНЕСКО занесла до списку Світової спадщини.

Бурі водорості (Phaeophyceae Kjellman 1891) — велика група переважно морських, виключно багатоклітинних водоростей. На 2013 рік цей клас налічував близько 2000 видів, що належали приблизно до 260 родів.
Бурі водорості в переважній більшості належать до морських біотопів, їхні зарості трапляються у літоральній та субліторальній зонах, до глибин 40—100 м. Представників класу Phaeophyceae можна побачити в усіх морях земної кулі, однак найбільша їхня концентрація — у приполярних та помірних широтах, де вони домінують на глибині від 6 до 15 м. Зазвичай бурі водорості ростуть прикріплено до скель та каміння різної величини, і лише в тихих місцях та на великій глибині вони можуть утримуватись на стулках молюсків або гравію. Серед усього розмаїття бурих водоростей представники лише 4 родів Heribaudiella, Pleurocladia, Bodanella та Sphacelaria можуть траплятися у прісних водоймах. Деякі морські види можуть потрапляти до прибережних солонуватих вод, де нерідко стають одним з основних компонентів флори солончакових боліт.
Представники групи відіграють важливу роль у морських екосистемах як одне з основних джерел органічної матерії, також їхні зарості створюють унікальне середовище існування для багатьох мешканців моря. Наприклад, представники роду макроцистіс, що можуть досягати 60 м завдовжки, формують великі підводні ліси біля узбережь Америки. Види роду саргасум створюють навколишнє середовище тропічних вод Саргасового моря, найбільшого місця зростання бурих водоростей у тропіках. Багато видів, зокрема порядку фукальні, можна побачити в обростаннях підводних скель вздовж узбережжя.

Історія Науру — історія острова Науру, карликової держави на однойменному кораловому острові в західній частині Тихого океану від доісторичних часів до сьогодення. Історію доколоніального періоду Науру відомо дуже мало через відсутність будь-яких письмових джерел (до появи на островах місіонерів на початку ХХ століття науруанська мова не мала письмової форми) і археологічних даних. Колоніальний період пов'язаний із головним природним багатством Науру — фосфоритами (науруїтом).
Першим європейцем, який побачив острів Науру, став британський капітан Джон Фірн, який відкрив острів 8 листопада 1798 року. Згодом Науру по черзі ставав територією різних колоніальних держав: у 1888 році — Німеччини, в 1914 році — Австралії, з 1942 по 1945 роки — Японії, потім — знову Австралії. У 1968 році острів став незалежним, а в 1999 році Республіка Науру стала повноправним членом Організації Об'єднаних Націй.
Починаючи з 1906 року, на острові різними колоніальними й комерційними компаніями велася розробка фосфоритових родовищ. Фосфорити стали єдиним джерелом прибутків для крихітної мікронезійської країни, забезпечивши на кілька десятиліть дуже високий рівень життя населення Науру. Однак виснаження родовищ і необдумана економічна політика керівництва країни призвела до великої фінансової кризи та політичної нестабільності на початку 1990-х років. Намагаючись розширити джерела надходжень валюти в країну, Республіка Науру стала великим офшорним центром. Здійснювався продаж науруанських паспортів. Тільки на початку 2004 року з приходом нового уряду в країні з'явилися позитивні зрушення в економіці.

Візантійський флот — військовий флот Візантії, яку інколи називають «морською імперією». Потужний і модерний для свого часу флот дозволив успішно протистояти арабам під час облог Константинополя, що, зрештою, її і врятувало від арабського завоювання. Візантійський флот — наступник давньоримського флоту, але відігравав більшу роль у забезпеченні обороноздатності й виживанні держави, ніж попередник. Хоча флот Римської імперії за свою історію стикався з кількома значними морськими загрозами, його роль у внутрішніх конфліктах імперії була значно скромнішою у порівнянні з роллю римських легіонів, натомість для Візантії, яку деякі історики називають «морською імперією», контроль над морем мав життєво важливе значення.

«Тита́нік» — британський трансатлантичний пароплав, другий лайнер класу «Олімпік» компанії White Star Line. Найбільше пасажирське судно світу на час своєї побудови. Під час першого рейсу у ніч із 14 на 15 квітня 1912 року лайнер зіткнувся з айсбергом в Атлантичному океані та затонув.
Будувався в Белфасті на корабельні «Harland & Wolff» з 1909 по 1912 рік. «Титанік» був обладнаний двома чотирициліндровими паровими машинами та паровою турбіною. Журнал «Shipbuilder» назвав «Титанік» практично непотоплюваним, цей вислів набув широкого поширення в пресі та серед громадськості.
10 квітня 1912 року «Титанік» вирушив із Саутгемптона до Нью-Йорку, у свій перший та єдиний рейс. Здійснивши зупинки у французькому Шербурі та ірландському Квінстауні, лайнер вийшов в Атлантичний океан з 1317 пасажирами та 908 членами екіпажу на борту. Планувалося прибути до Нью-Йорку 17 квітня. Командував судном капітан Едвард Джон Сміт. 14 квітня радіостанція «Титаніка» прийняла сім льодових попереджень, проте лайнер продовжував рухатися майже на граничній швидкості. Щоб уникнути зустрічі з айсбергами, капітан наказав йти трохи на південь від звичного маршруту.
14 квітня о 23:39 матрос доповів на капітанський місток про айсберг прямо по курсу. Менше ніж за хвилину сталося зіткнення. Отримавши кілька пробоїн, пароплав почав тонути. У шлюпки садили насамперед жінок та дітей. О 2:20 15 квітня, розламавшись на дві частини, «Титанік» затонув, забравши життя 1496 осіб. 712 людей, що врятувалися, підібрав пароплав «Карпатія».
Уламки «Титаніка» лежать на глибині 3750 м. Вперше їх виявила експедиція Роберта Балларда в 1985 році. Наступні експедиції підійняли з дна тисячі артефактів.
Історія «Титаніка» стала легендарною завдяки, зокрема, кільком художнім фільмам, знятим за мотивами цієї трагедії. Один з останніх фільмів, а саме фільм 1997 року отримав премії «Оскар» і мав феноменальний успіх у прокаті.:::::::::::::Докладніше

Заколот на «Баунті» (англ. Mutiny on the Bounty) — повстання 28 квітня 1789 року частини екіпажу на британському кораблі «Баунті» під час подорожі за хлібними деревами у Тихому океані.
Центральною особою заколоту проти капітана Вільяма Блая став помічник капітана Флетчер Крістіан. Висаджений заколотниками у шлюпку разом з вірними членами екіпажу капітан Блай подолав понад 6 710 км і майже дивом врятувався. Флетчер Крістіан і решта повсталої команди спробували заснувати власну колонію на одному з островів, однак після кривавих суперечок повстанці розділились — частина з них на чолі з Крістіаном поселилися на острові Піткерн, а решта залишилися на Таїті і були арештовані та повернені на суд до Англії.
Історія «Баунті» стала однією з найвідоміших у британській та світовій історії завдяки увазі, яку ця історична подія отримала в пресі, історіографії, літературі, театрі. На думку дослідників, основною причиною такої уваги саме до цієї події були обставини заколоту та його учасники. Ця подія трапилася на початку доби романтизму XVIII століття, і історичні факти були адаптовані письменниками та поетами того часу у літературні образи та події, притаманні тому часу. Події на «Баунті» здавалися цікавими і вартими уваги завдяки невизначеності точних причин заколоту, версії подій з точки зору заколотників і особливо Флетчера Крістіана, котрий у деяких творах був змальований в образі романтичного бунтаря, борця проти тиранії. Майже всі учасники подій, крім Крістіана, залишили спогади та пояснення своїх вчинків. Відсутність обґрунтування причин заколоту з боку його основного учасника і лідера дала можливість численним авторам зробити це за нього і представити історію заколоту з різних боків — у різних варіантах, як повстання знедолених і як заколот злочинців проти законної влади капітана.
Історія повстання отримала великий розголос у Великій Британії, набула романтичних та пригодницьких рис, стала основною темою декількох п'єс, книг та віршів. Історією «Баунті» цікавилися та використовували у своїх творах такі відомі письменники та поети, як Байрон, Марк Твен, Жуль Верн, Робер Мерль.:::::::::::::Докладніше