Портал:Морська справа/Вибрані особи/Архів

Жак-Ів Кусто (фр. Jacques-Yves Cousteau; *11 червня 1910 — †25 червня 1997) — французький дослідник Світового океану, фотограф, режисер, винахідник, офіцер французьких ВМС, автор великої кількості книг і фільмів, першовідкривач. Був членом Французької академії. Командор Ордена Почесного легіону.
Відомий як Капітан Кусто (фр. Commandant Cousteau). Разом з Емілем Ган'яном розробив і випробував акваланг. Запатентував турбовітрило, також винайшов водонепроникні камери та освітлювальні прилади, а також першу підводну телевізійну систему. У 1950 переобладнав британський мінний тральщик, що отримав назву «Каліпсо» в науково-дослідне судно, і роком пізніше приступив до організації підводних експедицій у Світовому океані. До перших досягнень команди «Каліпсо» відносяться ґрунтовні підводні археологічні дослідження і фотографування морського дна на глибинах до 7250 м.::::::::::::::::Докладніше.

Джеймс Кук (англ. James Cook; 7 листопада 1728(17281107) — 14 лютого 1779) — англійський першовідкривач, навігатор і дослідник, член Лондонського королівського товариства.
Загалом Кук здійснив три подорожі Тихим океаном і першим з європейців дослідив більшу частину його узбережжя. Він відкрив Гаваї та інші острови, крім цього він першим проплив навколо Австралії. Кук також був картографом. У пошуках північного морського проходу з Тихого океану в Атлантичний він дослідив частину узбережжя Аляски. Його ім'ям названо острови в Тихому океані, затоку на Алясці, у місті Анкоридж йому встановлено пам'ятник. Загинув на Гаваях у сутичці з місцевими аборигенами під час третьої експедиції 1779 року.:::::::::::Докладніше.

Себастьян Кабот (ісп. Sebastián Caboto, 1484–1557) — італійсько-іспанський мореплавець та дослідник нових земель. Його батьками були Джон (Джованні, Хуан) і Маттеа Кабот. За даними англійця Річарда Едена він народився в Бристолі та переїхав до Венеції у чотирирічному віці, але за даними венеціанця Ґаспаро Контаріні, венеціанського посла при дворі Карла V, він народився у Венеції, та навчався в Англії.
Відомий своїми дослідженнями Америки, зокрема супроводжував свого батька Джона Кабота під час другої подорожі до Америки в 1498 році та пізніше здійснив самостійну подорож і провів дослідження басейну Ла-Плати уверх по річці Уругвай та Парана-Парагвай до гирла річки Бермехо:::::::::::Докладніше.

Карл-Густав Россбі — (швед. Carl-Gustaf Arvid Rossby; нар. 28 грудня 1898, Стокгольм — пом. 19 серпня 1957, Стокгольм) — шведський та американський метеоролог, який першим пояснив крупномасштабні рухи атмосферних мас з позицій механіки рідини. Він вивчав та описав висотні струменеві течії та планетарні біжучі хвилі великої довжини в атмосфері планет у помірних широтах, що згодом отримали назву «хвилі Россбі».
На честь вченого Американським метеорологічним товариством названо (1963) нагороду Медаль Карла-Густава Россбі (англ. Carl-Gustaf Rossby Research Medal), якою майже щорічно з 1951 року відзначаються вчені за досягнення у науці про атмосферу і лауреатом якої у 1953 році був Россбі.:::::::::Докладніше

Сільвія Ерл (англ. Sylvia Alice Earle; 30 серпня 1935(19350830)) — американська біоокеанологиня та екологиня, громадська діячка, «відомий піонер глибоководних досліджень і збереження моря». Здійснила більш ніж ста експедицій по всьому світу та 7 тис. годин особистих підводних занурень (тобто майже рік). У 1979 році встановила світовий рекорд одиночного глибоководного занурення (1 км). Саме у зв'язку з останнім її прозвали «Her Deepness». У 2000 році Бібліотека Конгресу визнала її «Живою легендою» (Living Legend), тоді ж вона була введена у Національну залу слави жінок, а двома роками раніше, у 1998 році, журнал «Тайм» назвав її першим «Героєм планети» (Hero for the Planet).

Шеф-вчена Національного управління океанічних і атмосферних досліджень (NOAA) у 1990—1992 роках, нині вона співробітниця Національного географічного товариства (з 1998). Засновниця Sylvia Earle Alliance (2008) / Mission Blue (2009) і Deep Ocean Exploration and Research Inc. (у 1992 р.). Удостоєна багатьох нагород, у тому числі високопрестижних і міжнародних, серед яких, зокрема, Hubbard Medal (2013) та премія принцеси Астурійської (2018).

Доктор Ерл не втомлюється нагадувати нам, що якщо ми не подбаємо про світовий океан, то ми просто перестанемо існувати. «Ми повинні дбати про природу так, як ніби від цього залежать наші життя. Тому що це дійсно так», — каже вона. Її зусилля спрямовані на те, щоб до 2020 року морські заповідники покривали 20 % території світового океану..:::::::::Докладніше

Огієвський Анатолій Володимирович (31 серпня 1894, Стародуб — 3 квітня 1952, Київ) — український гідролог, доктор технічних наук (з 1936 року), професор (з 1937 року), завідувач кафедри гідрології Київського гідромеліоративного інституту; один з основоположників гідрологічної школи в Україні. Небіж професора Василя Дмитровича Огієвського — вченого-лісівника, двоюрідний брат Володимира Васильовича Огієвського — вченого-радіотехніка, учень академіка Є. В. Оппокова.
Досліджував режим річкового стоку, прогнозував водний режим річок України, виконував гідрометричні роботи. Разом з Є. В. Оппоковим та В. О. Назаровим розробив методи прогнозів висоти весняної повені Дніпра та його приток. Розробив макрогенетичну теорію формування стоку, запропонував методику визначення максимальних витрат талих вод за наявністю та відсутністю спостережень за стоком.

Вільям Паррі (англ. William Edward Parry, *19 грудня 1790 р. — †8 чи 9 липня 1855 р.) — британський мореплавець і дослідник Арктики, керівник однієї з найраніших спроб досягти Північного полюса. У 1827 р. він установив рекорд широти північних досліджень — 82°45′, який протримався сорок дев'ять років.
Паррі народився і здобув перші ступені освіти в місті Бат (Англія). Морську кар'єру почав у тринадцять років, у 1806 р. став корабельним гардемарином, а в 1810 здобув чин лейтенанта на фрегаті Alexander, який охороняв китобійний промисел на Шпіцбергені. До цього періоду належать перші астрономічні спостереження Паррі в полярних умовах. На основі цих спостережень він у 1816 р. видав книжку під назвою Nautical Astronomy by Night. Згодом Паррі на кораблі Hogue брав участь в англо-американському конфлікті 1812—1815 рр.
В арктичних експедиціях Паррі сповідував переконання, що мораль і порядок є ключовими чинниками успіху. Його щоденники створюють враження педантичного керівника, який однаково ретельно дбав і про фізичне здоров'я, і про релігійне виховання своїх підлеглих. Паррі дуже ґрунтовно ставився до підготовки експедицій: він запровадив використання консервів в арктичних подорожах, розробив систему профілактики цинги тощо.
На його честь названо кратер на Місяці, а також графство в Новому Південному Уельсі (Австралія), місто Перрі-Саунд у штаті Онтаріо (Канада) і оптичне явище «дуга Паррі», вперше зафіксоване ним під час експедиції 1819—1821 рр.

Амеріго Веспуччі (італ. Alberigo Vespucci, Amerigo Vespucci; 9 березня 1454, Флоренція — 22 лютого 1512, Севілья) — флорентійський мореплавець, завдяки якому, можливо, отримав свою назву Американський континент. Здійснив дві підтверджені експедиції до берегів Південної Америки — в складі іспанської експедиції на чолі з Алонсо Охедою в 1499 році і в складі португальської експедиції на чолі з Гонсалу Коелью в 1501 році. Ще декілька експедицій, приписуваних собі Амеріго Веспуччі, науковці ставлять під сумнів. Наприкінці життя був головним картографом і навігатором Іспанської корони при Касі-де-Контратасьйон в Севільї. Взяв участь у першій експедиції адмірала Алонсо де Охеда, який 20 травня 1499 року відплив із Пуерто Де-Санта-Марія поблизу Кадіса; після 24 днів плавання зійшов на берег Суринаму, під 3° пн. ш. (за 200 морських миль на південний схід від мису Парії); досліджував цей берег і, відвідавши острови Вест-Індії, в середині червня 1500 року повернувся до Кадіса.
На запрошення короля Мануела І наприкінці 1500 року Веспуччі відправився до Португалії і здійснив на португальських кораблях ще два плавання з Лісабона до берегів нового материка; перше продовжувалося з травня 1501 по вересень 1502 року, друге, під командуванням капітана Гонсалу Коелью, з 10 травня 1503 по 18 червня 1504 року. Свої подорожі він здійснював не стільки як капітан, скільки як космограф і штурман; тільки в останнє своє плавання, під час якого була досліджена велика частина берегів Бразилії, він командував невеликим судном. Рекомендований Колумбом королю Фернандо II Арагонському, суперникові Мануела І, Веспуччі в 1505 році знову поступив на іспанську службу, 22 березня 1508 року був призначений головним картографом та навігатором при іспанській Касі-де-Контратасьйон у Севільї. Компанія займалась виготовленням карт і підготовкою штурманів для іспанських експедицій у Новий Світ.
Помер 22 лютого 1512 року в Севільї від малярії.::::::::::::::::читати далі

Ві́тус Йона́ссен Бери́нг (дан. Vitus Jonassen Bering, тж. Behring; 12 серпня 1681, Горсенс (дан. Horsens), Данія — 8 (19) грудня 1741, Острів Беринга, Командорські острови) — данський морський офіцер на російській військово-морській службі, дослідник Камчатки, Тихоокеанського узбережжя Росії та західних берегів Північної Америки, капітан-командор російського флоту.
Народився в Горсенсі (Данія). На службі в Російській імперії провів 37 років. У 1703–1724 роках служив на Балтійському й Азовському флотах. 1725 року за дорученням Петра I, очолив Першу Камчатську експедицію, яка вирушила в Тихий океан, аби з'ясувати, чи з'єднується Азія з Америкою. 1732-го очолив вже Другу Камчатську, або Велику Північну, експедицію, з якої не повернувся.
Позначив на карті узбережжя Аляски, низку островів із груп Алеутського, Курильського та Японського архіпелагу.
На честь Беринга названо море, острів, протоку, мис на узбережжі Охотського моря. Його ім'я носять також Командорські острови.::::::::::::::::читати далі

Марі Тарп — американська геологиня й океанографічна картографка, яка у партнерстві з Брюсом Гізеном створила першу наукову карту ложе Атлантичного океану. Робота Тарп розкрила детальну топографію та багатовимірний географічний ландшафт дна океану. Її мапа містила точніші картографічні зображення Серединно-Атлантичного хребта та її відкриття рифтової долини вздовж його осі, що спричинило зміну парадигми в науці про Землю та прийняття теорій тектоніки плит і дрейфу материків.
У 1952 році Тарп ретельно вирівняла профілі зондування з «Атлантиса», отримані у 1946—1952 роках, і один профіль з військово-морського корабля «Стюарт», придбаного у 1921 році. Вона створила в цілому приблизно шість профілів, що простягаються із заходу на схід через Північну Атлантику. Завдяки цьому вона змогла вивчити батиметрію північних ділянок Серединно-Атлантичного хребта. Тарп ідентифікувала вирівняну V-подібну структуру, що безперервно проходить через вісь хребта, вважаючи, що це може бути рифтова долина. На її думку, рифтова долина утворилася внаслідок розриву поверхні океану. У той час багато вчених вважали, що дрейф материків неможливий, натомість віддаючи перевагу гіпотезі про розширення Землі.:::::::::::::::читати далі