Портал:Нацистська Німеччина/Вибрана зброя/Архів

88-мм протитанкова гармата Pak 43 (Panzerabwehrkanone 43 та Panzerjägerkanone 43) — німецька протитанкова гармата розробки компанії Крупп, на противагу зенітній гарматі 8.8 cm Flak 41 компанії Rheinmetall, і використовувалася у Другій світовій війні. Pak 43 була найпотужнішою протитанковою гарматою вермахту, яку випустили у великій кількості; її модифікація — 88-мм танкова гармата KwK 43 стала основною гарматою танка «Тигр ІІ», САУ «Насхорн», «Елефант» та «Ягдпантера».

Покращена гармата 8,8 см була оснащена напівавтоматичним вертикальним затворним механізмом який значно зменшував віддачу. Гармата могла також вести вогонь завдяки електричному запалювальню. Вона мала дуже настильну траєкторію на дальності до 914 м, що допомагало навіднику легше вражати цілі на дальніх дистанціях, тому що треба було внести лише кілька коригувань у підвищення стволу. Крім того, пробивна здатність гармати дозволяла пробивати у лобову проєкцію будь-який союзний танк часів війни на далеких дистанціях, навіть радянські танки ІС-2 і САУ на базі шасі ІС. Максимальна дальність стрільби становила 15 км.::::::::::::::::Докладніше

Sd.Kfz 250 — німецька німецький легкий напівгусеничній бронетранспортер часів Другої світової війни, серійно випускався компанією Demag з 1941 по 1943 рік. Бронетранспортери Sd.Kfz 250 були легкими машинами, що мали меншу вагу та вантажопідйомність, ніж важкі та потужніші бронетранспортери Sd.Kfz 251. Випускалися в основних двох модифікаціях — старої (alt) та нової (neue). Крім цього, на базі цих двох модифікацій було створено чимало спеціалізованих типів різного призначення. Загалом було випущено 6 628 одиниць бронетранспортера різних модифікацій; перебував на озброєнні гренадерських, саперних, зв'язку, артилерійських та розвідувальних підрозділів Сухопутних військ вермахту.::::::::::::::::Докладніше

Panzer VI Tiger — німецький важкий танк часів Другої світової війни, розроблений у 1941—1942 роках фірмою «Хеншель» під керівництвом Ервіна Адерса. У відомчій класифікації бронетехніки нацистської Німеччини також позначався, як «Sd Kfz 181». Вперше танки «Тигр I» взяли участь в бойових діях у вересні 1942 біля станції Мга під Ленінградом, а масовано почали застосовуватися з битви на Курській дузі, використовувалися Вермахтом і військами СС аж до закінчення Другої світової війни.

На момент створення машина мала найсильніше озброєння і бронювання серед усіх танків світу; таке положення зберігалося, як мінімум, до листопада 1943 року. Спочатку танк називався PzKpfw VI Ausf. H «Tiger», але після прийняття на озброєння однойменного нового важкого танка PzKpfw VI Ausf. B в назву додали римську цифру «I» для відмінності від пізнішої машини, яка у свою чергу іменувалася як «Тигр II». Хоча в конструкцію танка вносилися невеликі зміни, модифікація танка була всього лише одна, позначення машин раннього і пізнього випуску PzKpfw VI Ausf. H і PzKpfw VI Ausf. E введені суто з адміністративно-обліковою метою. У радянських документах танк «Тигр» позначався, як T-6 або T-VI.:::::::::::Докладніше.

«Адмірал граф Шпеє» (нім. Admiral Graf Spee) — німецький важкий крейсер. Був останнім у серії важких крейсерів класу «Дойчланд» Крігсмаріне періоду Другої світової війни. З політичних міркувань задля дотримання умов Версальського договору на час розробки проєкту й закладення його класифікували як панцирний корабель. У Англії кораблі серії назвали «кишеньковим лінкором».

Був першим й останнім кораблем війни, який в час торгової війни у південній півкулі потопив чи захопив без людських жертв 9 англійських кораблів.

13 грудня 1939 біля гирла річки Ла-Плата крейсер вступив у бій з британськими кораблями: важким крейсером «Ексетер» та двома легкими крейсерами класу «Ліндер» — «Аякс» й «Акіліз». У запеклій битві, що зав'язалася, «Ексетер» дістав серйозних пошкоджень, і був змушений повернути на Фолклендські острови. У «Акіліза» та «Аякса» результати ураження ворожої артилерії не були настільки великими й вони продовжували переслідування німецького важкого крейсера. Однак, німецький важкий крейсер, після отримання 17 влучень 6-дюймових та двох 8-дюймових снарядів британського флоту, втік з поля битви до нейтрального порту Монтевідео. 82-хвилинний бій між кораблями не визначив жодну зі сторін переможцем, усі крейсери були пошкоджені. Британські кораблі зазнали втрату 72 загиблих моряків, німці втратили 36.

17 грудня німецький корабель відступив, і після того, як його команда залишила борт, був підірваний та затоплений екіпажем неподалік від гирла річки Ла-Плата::::::::Докладніше.

Focke-Wulf Fw 200 «Condor» (також відомий як «Кур'єр») — німецький швидкісний чотиримоторний літак, низькоплан, виробництва фірми «Focke-Wulf». Проєктувався як пасажирський авіалайнер для ліній середньої та великої протяжності, в тому числі трансатлантичних і трансконтинентальних перевезень. Також обслуговував найвищих керівників Третього Рейху.
Під час Другої світової війни виконував завдання з далекої морської розвідки, морського бомбардувальника, транспортних перевезень та розвідки погоди. 27 липня 1937 року здійснив перший політ, уведений в експлуатацію авіакомпанією Deutsche Lufthansa наприкінці 1937, прийнято на озброєння Люфтваффе у вересні 1939. Всього виготовлено 276 екземплярів.
У бойових діях, як морський розвідник, бомбардувальник та транспортний літак брали участь 263 «Кондорів» із 276 від загальної кількості вироблених, а також машини більш ранніх, цивільних версій. Fw 200 особливо не виділявся певними технічними перевагами, проте, враховуючи невелику кількість літаків, що були задіяні в бойових операціях як морські бомбардувальники, вони встановили своєрідний рекорд результативності за рівнем заподіяної шкоди союзному судноплавству за два перші роки війни (в середньому 10 тис. брт на літак). Вінстон Черчилль називав «Кондор» «Бичем Атлантики» (англ. Scourge of the Atlantic), через його внесок у важкі втрати кораблів союзників.
Від 1 січня 1940 до 9 лютого 1941 року «Кондори» KG 40 безпосередньо потопили або серйозно пошкодили 85 союзних конвойних суден загальним обсягом у 363 тис. БРТ. Загалом протягом 1940—1943 «Кондори» безпосередньо потопили 93 та серйозно пошкодили 70 союзних конвойних суден загальною водотоннажністю 433 447 та 353 752 БРТ відповідно.::::::::::::::Докладніше.

MP-40 (нім. Maschinen Pistole 40-jar — «пістолет-кулемет, 40-й рік») — німецький пістолет-кулемет під штатний пістолетний набій «Парабелум», що був розроблений на початку Другої світової війни та перебував на озброєнні частин вермахту і широко використовувався іншими державами Осі. За роки війни він став наймасовішою автоматичною стрілецькою зброєю Німеччини.
Створений у 1938 році Генріхом Фольмером на основі пістолета-кулемета MP 38, він активно використовувався піхотинцями (зокрема, командирами взводів та відділень) та десантниками на Східному та Західному фронтах, а також екіпажами броньованих бойових машин. Його видатні та сучасні характеристики зробили його улюбленим видом зброї серед солдатів та популярним у країнах всього світу після війни. Його союзники часто називали «Шмайсером» на честь Гуго Шмайссера, який проєктував MP-18, хоча він не брав участі в розробці та виробництві MP-40. Інші варіанти зброї включали MP 40/I і MP 41. З 1940 по 1945 рік, за оцінками, компанія «Ерма Верке» виготовила 1,1 мільйона пістолетів-кулеметів цього типу.::::::::::::::Докладніше.

28-мм важка протитанкова рушниця sPzB 41 (скор. s.Pz.B.41, sPzB 41, s.PzB.41, вимовляється як шверепанцербюксе і перекладається як 2,8-см важка протитанкова рушниця 41) — німецька артилерійська система періоду Другої світової війни. У Вермахті вона класифікувалася як важка протитанкова рушниця, але у той же час володіла усіма конструктивними особливостями артилерійської гармати — достатньо великим калібром, лафетом, противідкотними пристроями, неможливістю перенесення силами однієї людини. Тому в радянських і американських документах воєнного часу s.Pz.B.41 відносили до протитанкових гармат; автори сучасних публікацій на артилерійську тематику, в тому числі й німецькі, в основному поділяють цю точку зору.
Відмінною особливістю s.Pz.B.41 було використання конічного каналу ствола, що дозволило різко збільшити початкову швидкість снаряда і бронепробивність у порівнянні з традиційною конструктивною схемою протитанкових гармат малого калібру при збереженні відносно невеликих габаритів і маси артилерійської системи. Гармати цього типу серійно випускалися з 1940 по 1943 рік і використовувалися підрозділами вермахту, військ СС і Люфтваффе аж до закінчення Другої світової війни.:::::::::Докладніше.

Heinkel He 111 — німецький літак, бомбардувальник, розроблений Зігфрідом і Вальтером Гюнтерами на початку 1930 року з порушенням Версальських домовленостей. Часто описується як «Вовк в овечій шкурі», видавався за вантажний літак, але його призначенням було забезпечити Люфтваффе швидким середнім бомбардувальником.
Можливо найупізнаваніший німецький бомбардувальник через своєрідний, засклений «ніс-теплицю» у формі кулі, літак був головним і найчисленнішим бомбардувальником Люфтваффе під час ранніх стадій Другої світової війни. Він непогано проявив себе під час Битви за Британію, незважаючи на слабке захисне обладнання, відносно низьку швидкість і низьку маневровість, оскільки міг нести порівняно високе бомбове навантаження і завдавати значної шкоди. Із продовженням війни He 111 використовували для різних типів завдань на кожному фронті європейського театру бойових дій. Як стратегічний бомбардувальник під час битви за Британію, як торпедоносець під час Битви за Атлантику і як середній бомбардувальник і вантажний літак на Західному, Східному і Середземноморському фронті.
Незважаючи на постійні покращення, Heinkel He 111 застарів під час останнього етапу війни. Його планували замінити проектом Люфтваффе бомбардувальник B, але затримки і зрештою скасування проєкту примусили Люфтваффе продовжити використання He 111 до завершення війни. Виробництво припинили в 1944, в той час перевагу віддали винищувачам. Після зникнення німецьких бомбардувальних сил, He 111 слугував як транспорт.
Дизайн Гайнкеля використали після війни в іспанському CASA 2.111. Іспанія отримала партію He 111H-16 у 1943 році відповідно до угоди щодо ліцензійного виробництва іспанської версії. Конструкція значно різнилась лише в силовій установці. Іспанські літаки використовувались до 1973 року.:::::::::Докладніше.

Mauser 98k — магазинна гвинтівка (в німецьких джерелах: «Karabiner 98k», «Mauser 98k» або «K98k»; ігровий сленг каряк), офіційно прийнята на озброєння в 1935 році. Була основною та наймасовішою стрілецькою зброєю Вермахту. Конструктивно є укороченою і незначно зміненою модифікацією гвинтівки Mauser 98 зразка 1898 року. Він був коротшим від моделі Karabiner 98b та мав кілька невеликих поліпшень конструкції. Це остання модель в довгому списку зразків, розроблених братами Вільгельмом і Паулем Маузерами в кінці XIX сторіччя, що широко застосовувалися в арміях Європи і Америки.
Як снайперські використовувалися стандартні гвинтівки, з партії відбиралися екземпляри, що дають максимальну купчастість. Для стрільби використовувалися патрони SmE (Spitzgeschoss mit Eisenkern — гостра куля зі сталевим осердям).::::::::::Докладніше.

Elefant (тр. «Елефа́нт», пер. «слон») — німецький важкий винищувачів танків періоду Другої світової війни. Також відомий як Ferdinand. Ця бойова машина, озброєна 88-мм гарматою, була одним з найбільш сильно озброєних та потужно броньованих представників німецької бронетехніки того періоду. Попри свою нечисленність, вона стала одним з найвідоміших представників класу самохідних гармат, з нею пов'язано багато легенд.
САУ «Фердинанд» була розроблена в 1942—1943 роках, будучи багато в чому імпровізацією на базі шасі неприйнятого на озброєння важкого танка Tiger (P) розробки Фердинанда Порше. Основним озброєнням САУ була 88-мм нарізна гармата StuK 43 (в ряді джерел PaK 43) з довжиною ствола в 71 калібр. Ця гармата була спеціально пристосована для установки на «Фердинанд» варіантом протитанкової гармати PaK 43. Дебютом «Фердинанда» стала Курська битва, де бронювання цієї САУ продемонструвало свою малу уразливість для вогню радянської основної протитанкової та танкової артилерії. Надалі ці машини брали участь у боях на Східному фронті і в Італії, закінчивши свій бойовий шлях у передмістях Берліна.::::::::::Докладніше

Z18 «Ганс Людеман»(нім. Z18 Hans Lüdemann) — військовий корабель, ескадрений міноносець типу 1936 Кріґсмаріне за часів Другої світової війни.
Есмінець Z18 «Ганс Людеман» був закладений 9 вересня 1936 року на верфі DeSchiMAG у Бремені, 1 грудня 1937 року спущений на воду, а 8 жовтня 1938 року введений до складу військово-морських сил Третього Рейху.
Ескадрений міноносець Z18 названий на честь мічмана Ганса Людемана, який ціною власного життя врятував людей, що залишилися в машинному відділенні міноносця S-13 після вибуху балона високого тиску 14 травня 1913 року.
Есмінець брав активну участь у бойових діях на морі на початковому етапі Другої світової війни. У квітні 1940 року залучався до операції «Везерюбунг», німецького вторгнення в Норвегію. 13 квітня 1940 року у ході другої битви за Нарвік був серйозно пошкоджений та затоплений екіпажем в Уфут-фіорді.:::::::::Докладніше