Прапороносці (роман)

«Прапороносці» — лірико-філософський роман-реквієм, трилогія українського радянського письменника Олеся Гончара про події німецько-радянської війни. Роман написаний в 1946-1948 роках і складається з частин: «Альпи» (1946), «Голубий Дунай» (1947), «Злата Прага» (1948). Вперше опублікований в журналі «Вітчизна», згодом — окремим виданням. Робота удостоєна двох Сталінських премій.

Роман перевидавалися в СРСР та за кордоном різними мовами близько 150 разів.

Роман присвячений темі долі людини на війні. В романі також оспівані характерні для соціалістичного реалізму так звані «масовий героїзм» та «ратний подвиг».

Сюжет

Критика

На думку Тамари Гундорової, роман наповнений «оптимістичним соціалістичним кітчем»^[1]. Дослідниця показує, що роман «підкреслено сталінський»^[2]^[1].

Фактично, у романі Гончара стверджується, що перемога у війні відбулася не внаслідок мужності простих солдатів і не внаслідок мудрості воєначальників, а лише завдяки визначальній силі ленінізму і Сталіна як уособлення останнього.^[1]

У пізніших виданнях текст роману очищений від згадок Сталіна, «хоча незмінною лишається міфологема «справедливої армії», яка заявлена на початку роману як основний ідеологічний код тексту». Таким чином, за версією Гундорової, Гончар «підставляє на місце сталінізму ідею патріотизму», яка «зрощується з радянським шовінізмом і набуває імперіалістичних ознак»^[3]^[1].

Вистава за романом

1975 року в Львівському академічному драматичному театрі імені Марії Заньковецької за романом «Прапороносці» поставили виставу, приурочену до «30-річчя перемоги над фашизмом». Постановник — головний режисер театру Сергій Данченко, головний художник — Мирон Кипріян, а писати музику доручили Володимирові Івасюку^[4].

Музика спектаклю містить три пісні на вірші Гончара, які той написав ще до створення роману. Фонограми Івасюк записував з симфонічним оркестром у Києві, оскільки у Львові для цього не було умов. Камертоном спектаклю стала пісня «Полкове знамено»^[4].

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г Кітч і література. Травестії, 2008.
↑ «Саме ця ідея — «прапороносці» як посланці Сталіна — і є основною ідеологемою роману Гончара. […] образ сталінської магістралі, сталінського шляху стає центральним […] і визначає сенс усього зображуваного у романі, в якому йдеться про експансію сталінізму в Європу».
↑ Європа, змальовувана Гончарем у романі, — це Європа зі «злиденними» клаптиками землі, де не вміють обробляти землю, малозаселена навіть порівняно з Донбасом, зруйнована дощенту. […] Позиція персонажів, з якою солідаризується й автор — послідовний ресентимент (неприязнь) щодо Європи і Заходу […]. Європа виявляється і з блохами, і неписьменна, і розтерзана, і «тільки від нас порятунку й жде».
↑ ^а ^б П. М. Нечаєва. Наш камертон — Володимир Івасюк: спогади. — Чернівці : Букрек, 2016. — С. 65—71. — 500 прим. — ISBN 978-966-399-821-3.

Джерела

Гончар О. Т. Твори в шести томах / О. Т. Гончар. — Київ : Дніпро, 1978. — Т. 1. — 502 с.
Гончар О. Т. Письменницькі роздуми (Як писалися «Прапороносці») / Олесь Гончар // Гончар О. Твори: у 7 т. — К.: Дніпро, 1988. — Т. 6. — С. 654–666.
Гончар О. Т. Прапороносці / Олесь Гончар // Гончар О. Твори: у 7 т. — К.: Дніпро, 1987. — Т. 1. — С. 50–476.
Тамара Гундорова. Кітч і література. Травестії. — Київ : Факт, 2008. — 284 с. — (Висока полиця) — ISBN 978-966-359-292-3.

Посилання

Олесь Гончар Прапороносці
Ігор Набитович Сакралізація профанного в романі «Прапороносці» Олеся Гончара // Рідний край. — 2018. — № 1 (38). — С. 113—117. — ISSN 2075-1222.
Бойко Ю. «Прапороносці» Олеся Гончара / Юрій Бойко-Блохин // Бойко Ю. Вибране: у 4 т. — Мюнхен, 1971. — Т. 1. — С. 137–142.

[FOOTNOTEКітч_і_література._Травестії2008-1] а ^б ^в ^г Кітч і література. Травестії, 2008.

[2] «Саме ця ідея — «прапороносці» як посланці Сталіна — і є основною ідеологемою роману Гончара. […] образ сталінської магістралі, сталінського шляху стає центральним […] і визначає сенс усього зображуваного у романі, в якому йдеться про експансію сталінізму в Європу».

[3] Європа, змальовувана Гончарем у романі, — це Європа зі «злиденними» клаптиками землі, де не вміють обробляти землю, малозаселена навіть порівняно з Донбасом, зруйнована дощенту. […] Позиція персонажів, з якою солідаризується й автор — послідовний ресентимент (неприязнь) щодо Європи і Заходу […]. Європа виявляється і з блохами, і неписьменна, і розтерзана, і «тільки від нас порятунку й жде».

[камертон_10-4] а ^б П. М. Нечаєва. Наш камертон — Володимир Івасюк: спогади. — Чернівці : Букрек, 2016. — С. 65—71. — 500 прим. — ISBN 978-966-399-821-3.

[1]

[2]

[3]

[4]