Праіранська мова (також давньоіранська (пра-)мова, протоіранська мова) — умовний науковий термін, який позначає сукупність споріднених, але різних (інколи значно) діалектів, об'єднаних спільними фонетичними інноваціями (які власне й відрізняли їх від інших мов та діалектних груп), що виділилися в окрему мовну підгрупу з єдиної праіндоіранської мовної групи близько середини II тисячоліття до н. е., та з якої свого часу (умовно до VIII ст. до н. е.) розвинулися всі давньоіранські мови.
Поширення
Наразі найбільш поширеною щодо прабатьківщини аріїв (індо-іранської спільноти) є гіпотеза, за якою це є території сучасного Башкортастану та степи (зараз переважно пустелі та напівпустелі) на південь — до Бактрії, Согду, Арейї, Арахозії, що більш-менш впевнено підтверджується відомими археологічними пам'ятками та, з різною мірою переконливості, інтерпретуються зі згаданими у Вендидаді арійськими країнами. Але слід пам'ятати, що наразі не існує жодної археологічної культури, яку б беззаперечно чи хоча б переважною більшістю було б пов'язано з давніми аріями (носіями праарійської мови).[1]
Першим історичним свідченням подальшої міграції аріїв на південь є певна кількість імен царів та богів держави Міттані, датовані XV—XIII ст.ст. до н. е. Приблизно в ті ж часи розпочався рух аріїв й на південний схід, до Індійського субконтиненту. Ця міграція мала декілька різночасових хвиль, що надалі знайшло відображення у діалектній диференсації індо-арійських мов.
Власне праіранська розвинулася з певної діалектної групи (чи певних діалектних груп) праарійської й надалі, з розселенням іранців від територій сучасних Фарсу на пд.-зах. та Північного Причорномор'я на пн.-зах. з однієї сторони та до Гіндукушу та далеких Ганьсу та Туви на пн.-сх., розпалася на окремі мовні та діалектні групи.
Фонемний склад
Наразі фонемний склад праіранської більш-менш систематизовано. Але залишаються певні розбіжності. Нижче наведено два варіанти реконструкції, які використано при написанні двох словників:
«Етимологічний Словник Іранських Мов» (автори — В. С. Расторґуєва та Д. Й. Едельман);[2]
«Етимологічний Словник Іранських Дієслів» (автор — Дж. Чун).[3]
Фонемний склад праіранської у реконструкції В. С. Расторгуєвої та Д. Й. Едельман
У передмові першого тому «Етимологічного Словника Іранських Мов» автори зазначили таке:
Більшу частину цих робіт було підготовлено у Секторі іранських мов Інституту мовознавства АН СРСР… Ці праці створили передумови для укладення узагальнюючого етимологічного словника усіх мов іранської родини у вигляді не тільки конкретних етимологій, але й певних методичних орієнтирів…
Отже, фактично цей словник є узагальненням та зібранням досягнень радянських науковців на царині іраністики. Й, враховуючи обсяг та якість матеріалу, ігнорувати цей доробок неможливо, попри певні відмінності й в оцінках, й в поданні матеріалу від тих, що наразі превалюють в англомовному (світовому) науковому колі.
саме цей фонемний склад визначено як «найархаїчніший»;
«спільна для усіх іранських мов прамовна система виявилася архаїчнішою й більш „посунутою“ до загальноарійського стану, ніж та, яка традиційно базувалася лише на давньоперських написах та Авесті»;
фонетичний статус *ž під питанням, імовірно як варіант *ǰ;
співвідношення *t та *ϑ залишається невизначеним, як й статус останньої.
Фонемний склад праіранської у поданні Джонні Чуна
У передмові до свого «Етимологічного Словника Іранських Дієслів» Дж. Чун зауважує, що недоліком «Етимологічного Словника Іранських Мов» є ігнорування прогресивного доробку Ю. Покорни, та його послідовників.[4]
Отже автор пропонує дещо іншу, більш поширену та прийнятну у колі англомовних науковців реконструкцію, додатково посилаючись (окрім власне Ю. Покорни[5]) на М. Майргофера.[6]
донедавна *ī та *ū наразі розглядаються як сполучення *iH та *uH відповідно;
корінь не може починатися з голосної або *r;
усі варіанти аблауту підпорядковані певній системі (для повних *aC, подовжених *āC та нульових *øC, де C — приголосна (англ.consonant)), враховуючи й такі приголосні, як *H, *i̯ та *ṷ;
дифтонги*au, *ai тощо слід розглядати як комбінацію двох фонем;
*s відображено як *h у вільній позиції, як *s, *z біля приголосних
*s
*[s, h, z]
виділено фонему *š чи *š/*ž з позиційних варіантів праіндоєвропейської *s та з преконсонантнихпалатальних
*s
*š (*š/ž)
Примітки. Джерела. Посилання
↑(англ.) Carl C. Lamberg-Karlovsky. Archaeology and language: the case of the Bronze Age Indo-Iranians. The Indo-Aryan Controversy. Evidence and inference in Indian history. Edited by Edwin E Bryant and Laurie L. Patton. Routledge, Taylor & Francis Group, London and New York, 2005. ISBN 0-700-71462-6, ISBN 0-700-71463-4.
↑наразі видано: (рос.) Расторгуева В. С., Эдельман Д. И. Этимологический словарь иранских языков. Т. 1 (a—ā). М. «Восточная литература», 2000. (рос.) Расторгуева В. С., Эдельман Д. И. Этимологический словарь иранских языков. Т. 2 (b—d). М. «Восточная литература» РАН, 2003. (рос.)
Расторгуева В. С., Эдельман Д. И. Этимологический словарь иранских языков. Т. 3 (f—h). М. «Восточная литература», 2007. (рос.) Эдельман Д. И. Этимологический словарь иранских языков. Т. 4 (i—k). М. «Восточная литература». 2011. (рос.) Эдельман Д. И. Этимологический словарь иранских языков. Т. 5 (l—n). М. «Восточная литература».2015.
↑(англ.) Johnny Cheung. Etymological Dictionary of the Iranian Verb. Brill. Leiden-Boston. 2007.
↑англ.«Regrettably, they have ignored any progress in the research of Indo-European linguistics since Julius Pokorny.»
↑(нім.) Julius Pokorny. Indogermanisches etymologisches Wörterbuch, 2 vols. Tübingen–Berne–Munich: A. Francke, 1957/1969 (1st edn.), 2005 (5th edn.).
↑(нім.) Manfred Mayrhofer. Die Fortsetzung der indogermanischen Laryngale im Indo-Iranischen. Wien. Verlag der Österreichischen Akademie der Wissenschaften, 2005.
↑подано за:(англ.) C. A. Cathcart. Iranian Dialectology and Dialectometry. University of California, Berkeley. 2015.
