Привалов Іван Васильович

	Привалов Іван Васильович
	Привалов Іван Васильович
Особисті дані
Народження	27 лютого (12 березня) 1902
	Харків, Російська імперія
Смерть	26 січня 1974 (71 рік)
	Харків, Українська РСР, СРСР
Зріст	170 см
Вага	72 кг
Громадянство	СРСР
Позиція	півзахисник
Професіональні клуби*
Національна збірна
Звання, нагороди
Нагороди	Суддя всесоюзної категорії (1941)
	* Ігри та голи за професіональні клуби; враховуються лише в національному чемпіонаті.

Іва́н Васи́льович Прива́лов (нар. 12 березня 1902, Харків — пом. 26 січня 1974, Харків) — український радянський футболіст, лівий півзахисник харківського «Динамо». Заслужений майстер спорту СРСР — 1934.^[1]

Привалов став першим футболістом з України, хто був вшанований радянською нагородою заслужений майстер спорту, що була встановлена у тому ж 1934 році.^[1] Граючи виключно за харківські команди майстрів, у найвищому футбольному дивізіоні СРСР (Группа А) Привалов зіграв тільки один сезон у 1938 році.

Клубна кар'єра

Грати у футбол почав 1916 року в харківській команді «Вікторія».

У складі збірної Харкова став чемпіоном СРСР 1924 року, капітан збірної УРСР, виступав за збірну СРСР у перших іграх.

2-й призер чемпіонату і Всесоюзної Спартакіади 1928; 3-й призер 1935.

Серед перших представників футболу удостоєний звання заслуженого майстра спорту СРСР (1934); суддя всесоюзної категорії.

Грав у харківських командах —

«Штурм», 1920—1923,
«КФК» — 1924,
«Рабіс» — 1925—1927,
«Динамо» — 1928 −1937,
«Спартак», 1938-39.

У збірній Харкова — в 1920—1935,

УРСР — 1924—1935 роки.

Привалов дебютував у вищому дивізіоні СРСР 19 травня 1938 року, коли йому було вже 36. Тоді Спартак (Харків) на виїзді поступився московському Сталінцю у Москві 2:3. То була третя поспіль поразка харківської команди у чемпіонаті.

Міжнародна кар'єра

1924 року був учасником першого матчу збірної СРСР. Учасник чемпіонатів СРСР 1931 та 1932 років — 10 матчів, 1 гол.

У чемпіонаті України — 1922, 1923, 1924, 1927, 1928, 1932, 1934 роки.

У 1926, 1927 та 1930 зі збірною СРСР їздив до Австрії, Латвії, Німеччини та Норвегії.

Капітан збірної УРСР в 1930—1935 роках.

8 вересня 1924 року у складі збірної України (УРСР) Привалов переграв збірну СРСР у Москві 1:0.^[2] У квітні наступного року збірна СРСР відігралась перемігши збірну Харкова на виїзді 7:1. Привалов же знов опинився у складі переможців.^[3]

У Москві грав в матчі зі збірною Туреччини 1933 року, на воротах стояв Антон Ідзковський, грали Сергій Копійко і «москвич» Станіслав Леута.

1933 року в «списку 33-х» був футболістом число 1.

У складі збірної СРСР провів 2 офіційні та 5 «неофіційних» матчів. До ДСВ СРСР перебував у міжнародній ізоляції.

У сезоні 1940—1941 років як суддя провів 5 матчів.

З 1978 року приз пам'яті Привалова розігрують команди Харківської області.

Стиль гри

Нікіта Сімонян (заслужений мастер спорту СРСР): «Привалов, невеликий, швидкий і міцний, вривався, як метеор, у чужу лінію нападу і, якщо відбирав м'яч, із задоволенням прямував уперед флангом на чужі ворота. Природний шульга, він володів чудовим завершальним ударом, і тому його підключення в атаку завжди вносили розлад в оборону супротивника. Точно грав він і біля своїх воріт, умів у критичний момент відбити м'яч, як справжній захисник. Молодого харків'янина, веселуна і танцюриста — це він охоче демонстрував на вечорах, за кордоном особливо — любила вся наша збірна, де він виступав близько десяти років.»^[1]