Пригара Марія Аркадіївна
Марія Аркадіївна Пригара (* 20 лютого 1908, Москва — † 8 вересня 1983 Київ) — українська поетеса, письменниця, перекладачка. Лауреатка Премії імені Лесі Українки (1979). БіографіяНародилася 20 лютого 1908 року в Москві у родині службовця. Потім родина переїхала до Криворіжжя. Через деякий час сім'я переїхала в Київ, а потім — у Білу Церкву. В підлітковому віці захворіла туберкульозом, що змусило родину у 1924 році переїхати до Одеси. В Одесі навчалася спочатку в профілактично-санітарному технікумі, а потім в Інституті народної освіти. Перший вірш («Повстанець») надруковано в одеській газеті «Червоний степ» 1928 року. У 1931 році здобула вищу освіту в Одеському ІНО (інституті народної освіти). Працювала в газеті «Пролетарська правда», у видавництвах. Під час війни — на радіостанції імені Т. Г. Шевченка в Саратові. У 1945–1950 роках була заступницею редактора журналу «Барвінок». Під час Другої світової війни працювала в Саратові на радіостанції імені Т. Г. Шевченка. Після повернення до Києва вела велику роботу як заступниця редактора журналу «Барвінок» (1945–1950), допомагала молодим дитячим письменникам. Пішла з життя 8 вересня 1983 року. Творчість Перші книжки для дітей вийшли 1929 року. Це «Весна на селі» та «Дитячий садок». Десятки книжок Марії Пригари виховували в кількох поколіннях українських дітей любов до батьківщини, її історії й природи. Це й пейзажні поезії «Ми любим сонце і весну», і «Місто чудес», і особливо такі історичні казки й повісті, як «Козак Голота» (1966), «Михайлик — джура козацький», «Як три брати з Азова тікали», «Маруся Богуславка», «Тече Дніпро в синє море» та інші. Іншу грань ліричної героїні поетеси розкривають її збірки «дорослої» лірики: «Дорогою війни» (1944), «Напередодні» (1947), «Сестри» (1948), «Надвечір'я» (1977). У поетичному доробку Марії Пригари — найбільш відомі збірки поезій: «Дорогами війни» (1944), «Напередодні» (1947), «Сестри» (1948), «Школярі» (1951), «Казки» (1956), «Ростемо завзяті» (1959), «Ми любим сонце і весну» (1960), «Містечко чудес» (1962), «На лісовій галявині» (1963), «Якщо ми знайомі» (1965). Плідно працювала Марія Пригара у царині художнього перекладу. Її перу належать українські переклади роману Болеслава Пруса «Фараон», поеми Миколи Некрасова «Кому на Русі жити добре?[ru]», романів та повістей Ванди Василевської «Вогні на болотах», «Райдуга», «Просто любов», «Кімната на горищі», «Пісня над водами», романів Владислава Реймонта «Селяни», Елізи Ожешко «Хам», Єжи Путрамента[pl] «Роздоріжжя»:, переважно з польської, якою письменниця володіла досконало. Для дітей переклала українською твори С. Маршака, К. Чуковського, А. Барто, С. Михалкова та ін. Авторка лібрето «Вовк і семеро козенят». Відзнаки.jpg) За «Вибрані твори. В 2-х томах» (1978) Марія Пригара була удостоєна Літературної премії імені Лесі Українки (1979). Вшанування пам'ятіНа київському будинку «Роліт», що на вулиці Михайла Коцюбинського, на знак вшанування пам'яті її встановлено меморіальну дошку. Посилання
Література
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
