Приміська залізниця регіону Гельсінкі

Ця стаття в процесі редагування певний час. Будь ласка, не редагуйте її, бо Ваші зміни можуть бути втрачені. Якщо ця сторінка не редагувалася кілька днів, будь ласка, приберіть цей шаблон. Це повідомлення призначене для уникнення конфліктів редагування. Останнє редагування зробила користувачка Ainotoerni (внесок, журнали) о 17:53 UTC (211 хвилин тому).

Приміська залізниця регіону Гельсінкі ― система залізничних потягів, що обслуговує столичний регіон Фінляндії.

Сполучення мережі потягів столичного регіону є доволі активним. З менших станцій потяги в середньому відправляються 1–3 рази на годину, а з великих пересадкових станцій ― більше 10 разів на годину. Вибір та використання потягів є найбільшими у межах Гельсінкі, але й існує активне сполучення і до інших місць регіону.

Приміські потяги A, I, P ja K за своїм типом сполучення подібні на метро, адже відстані між станціями, інтервали між чергами та ширина підлог вагонів є такою самою, як і в гельсінському метро, але приміські потяги відрізняються тим, що, на відміну від потягів метро, обладнані туалетами та мʼякими сидіннями.

З 19 червня 2017 року HSL дозволили перевезення велосипедів у приміських потягах^[1]. Поїздку можна сплатити проїзною карткою HSL або у мобільному додатку^[2].

У приміському сполученні регіону HSL використовуються лише потяги Stadler FLIRT Sm5, загальна кількість яких становить 81 одиницю^[2][3][4]. Потяги Sm2 були виведені з регулярного використання у регіоні HSL в червні 2017 року. У власному сполученні VR використовує потяги Sm2 та Sm4.

Кегярата сполучає головну залізницю та залізницю Вантаанкоскі. Нею курсує потяг I з Гельсінкі через Тіккурілу до аеропорту Гельсінкі-Вантаа і назад до Гельсінкі через Гуопалагті, потяг P курсує тим самим маршрутом у зворотному напрямку^[5]. Рух на цій залізниці було відкрито 1 липня 2015 року.

Попередниками приміського залізничного сполучення Гельсінкі були парові та дизельні приміські потяги регіону Гельсінкі 1886 року, які почали курсувати на залізничній лінії Гельсінкі-Ярвенпяа. Власне термін «приміське сполучення» почав використовуватися у 1969 році з початком руху електричних потягів. У планах маршрутів 1975 року у якості заголовка було використано «Приміське залізничне сполучення»^[6].

Приміське сполучення почалося з першої електрифікованої частини лінії Гельсінкі-Кіркконуммі за допомогою шести одиниць-потягів Sm1. У 1972 році центральну частину головної колії приміського сполучення було електрифіковано до Рійгімякі, а також було завершено третю колію з Пасіли до Тіккуріли. Літери для позначення ліній почали використовуватися у травні того ж року.

На початку 1970-х рр. електропотягів стало достатньо багато для можливості посилення приміського сполучення, коли було запущено перші 30 одиниць потягів Sm1. Для найдовших потягів у години пік потужності одиниць Sm1 не вистачало, натомість вони курсували на початку потягами, утвореними з відділаних деревом пасажирських вагонів, які тягнули спочатку дизельні, а потім електричні локомотиви Sr1.

Перша колія, споруджена саме для приміського сполучення, була відкрита у 1975 році, коли було запущено лінію до Мартінлааксо. Це була перша лінія, споруджена у рамках великого проєкту, де власне колія, станції та план регіону обслуговування станцій розроблялись разом. Серед інших змін у приміському сполученні було закриття платформи у Стремберзі у 1976 році (на її місці згодом було відкрито станцію Валімо) та закриття платформи у Луома, через що платформу Нокка було перетворено на нову станцію під назвою Луома. До 1981 року було придбано ще 70 одиниць потягів Sm1 та Sm2, з яких 40 потягів-одиниць було доставлені без туалетів, адже вважалося, що на коротких маршрутах вони не потрібні. Проте було вирішено використовувати ці одиниці і на довших маршрутах, тому туалети були встановлені пізніше у всіх одиницях. Ці 100 електропотягів Sm1 та Sm2 обслуговували приміське сполучення у якості основного рухомого складу до 2000-х рр.^[6]

Станом на той час приміське сполучення повністю обслуговувалося VR, і у потягах здебільшого використовувалися залізничні квитки VR (окрім території міста Гельсінкі). Квитки HKL разом із доплатою діяли до 1975 року, після чого на території міста Гельсінкі діяли звичайні квитки HKL. У 1974 році VR розділили регіон приміського сполучення на зони ABC на ділянках Гельсінкі-Кіркконуммі та Гельсінкі-Керава. Перші апарати для продажу квитків були введені у користування у 1970-х рр.^[7]

Розвитку приміського сполучення у 1980-х заважали суперечки держави та муніципалітетів регіону щодо фінансування інвестицій. У якості нової інвестиції в залізницю було споруджено лише третю колію для ділянки Тіккуріла-Керава у 1981 році. Електричних потягів не було придбано, проте використання деревʼяних вагонів у приміському сполученні припинилося у квітні 1987 року, коли для потягів години пік замість деревʼяних вагонів вдалося запустити сталеві вагони приміського сполучення, які тягнули локомотиви. Було закрито станцію Ганала, замість якої відкрили станцію Койвукюля^[6].

Значні зміни сталися у системі квитків, коли система тарифних зон розширилася і охопила весь регіон приміського сполучення аж до Рійгімякі на початку 1984 року. У вересні 1986 року у всіх засобах громадського транспорту, який обслуговував тодішній оператор YTV, почали діяти єдині регіональні квитки. У 1987 році відбувся перехід до відкритого фінансування, продажу квитків у спеціальних відділеннях та стягуванні штрафів при контролі у засобах приміського сполучення. У 1989 році після укладення нової угоди з YTV припинився продаж квитків VR для тарифних зон А, В та АВ^[7].

У 1990 році було закрито залізничну платформу Гуйкко в Туусулі, а у 1991 році було відкрито нову коротку ділянку залізниці Мартінлааксо-Вантаанкоскі. Завдяки електрифікації залізниці до Турку регіон приміського сполучення розширилося у якості зони G до Карʼяа у 1993 році^[6]. Пізніше було закрито кілька залізничних платформ для потягів H і T на головній колії через їхнє невелике використання та пришвидшення руху потягу H^[8]. Окрім цього у 1996 році було прокладено четверту колію, або міську залізницю Тіккуріла. що уможливило подібне до метро сполучення на ділянці Гельсінкі-Тіккуріла.

Через пожвавлене транспортне сполучення, збільшена кількість пасажирів, більші швидкості, які стали можливими завдяки покращенню стану колій, та потреба у низькопідлогових потягах VR у 1999 році придбали для приміської залізниці нові потяги Alstom Coradia та фінські Sm4.

У червні 2001 року у рамках масштабного проєкту було споруджено міську залізницю між Пасілою та Леппяваарою, що в свою чергу спричинило до змін у курсуванні зокрема потягів A та Y^[9]. У 2002 році почалось прокладання залізниці до Керави та Лагті; ці ділянки мають велике значення як для потужностей, так і мереж приміського залізничного сполучення. Після завершення прокладення залізниці до Лагті регіон приміського сполучення розширився до зони Н, до якої увійшли Лагті, Геррала та Ярвеля. У 2006 році по цій залізничній лінії почав курсувати потяг Z, рухомим складом якого були потяги Sm4^[10].

30 раніше придбаних потягів Sm4 використовувались на коротких лініях регіону YTV, адже він вимагав низькопідлогових потягів. Наприкінці десятиліття проблема низькопідлоговості була вирішена, коли у співпраці міст та VR було утворено Рухомий склад залізниці Столичного регіону (фін. Pääkaupunkiseudun junakalusto), задачею якого був вибір нових потягів для використання у сполученні YTV. Для цього було обрано потяг Stadler Flirt, який став відомим у Фінляндії під серійним маркером Sm5. Згодом до YTV доєдналися Керава (2006) та Кіркконуммі (2007) і таким чином у якості тарифної зони 3 стали частиною квиткової системи Столичного регіону. Після входження нових муніципалітетів до YTV лінії S, U, L, K та N почали повністю курсувати на території YTV. Другою зміною у квитковій системі став перехід YTV до проїзних карток та зменшення використання паперових квитків. На початку 2000-х продаж квитків почав здійснюватися лише на станціях, що обслуговували приміську залізницю.

На початку цього десятиліття було здійснено два великі проєкти: спорудження залізниці Кегярата та поступова повна заміна старих потягів Sm1 та Sm2 на нові потяги Sm5 у 2009–2017 роках. Одразу на початку десятиліття діяльність YTV перейшла до HSL, та попри це регіон приміського сполучення не розширювався до 2018 року, оскільки до HSL, окрім муніципалітетів-засновників, долучився лише Сіпоо, який не мав залізничного сполучення. У 2016 році після 18-річної паузи було закрито низку залізничних станцій та платформ, а також було скасовано потяги H та Y до Карʼяа, але їх курсування одразу продовжилося за сприяння HSL до Сіунтіо. Скасування потяга Y вплинуло на рішення Сіунтіо долучитися до HSL на початку 2018 року.

Квиткова система лишалася без змін, допоки у червні 2017 року припинився продаж квитків у приміських потягах, що стало можливим завдяки придбаним квитковим автоматам на усіх станціях та квиткам у мобільному додатку.

У столичному регіоні є 15 ліній приміської залізниці, 8 з яких обслуговує HSL, а 4 обслуговуються спільно HSL та VR. Окрім цього VR має три лінії власного приміського сполучення (G, M, O). Однією з кінцевих зупинок приміських маршрутів HSL є центральний вокзал Гельсінкі. У таблиці нижче фіолетовим кольором позначено лінії, які повністю курсують у межах регіону обслуговування HSL, зеленим ― у межах регіону обслуговування VR. Час у дорозі може залежати від напряму лінії: через години пік потяги до центру Гельсінкі зазвичай курсують на кілька хвилин повільніше, ніж потяг відповідної лінії у протилежний бік.^[11]

^[11][12]

• Приміське залізничне сполучення у Фінляндії