Приходькова Єлизавета Костянтинівна
Приходькова Єлизавета Костянтинівна (19 серпня 1892, Харків — 12 серпня 1975) — українська дослідниця фізіології, член-кореспондент АН УРСР (1951), завідувачка кафедри нормальної фізіології Харківського медичного інституту (1946—1966) [1]. БіографіяНародилася в Харкові в дворянській родині, батько був юристом[2]. Ніколи не приховувала свій соціальний статус, писала в анкетах «із дворян»[3]. Закінчила гімназію з золотою медаллю 1911 року, поступила до природничого відділення Вищих жіночих курсів Товариства трудящих жінок. 1912 року перевелася до Харківського жіночого медичного інституту, який закінчила з відзнакою 1918 року.[1] З 1916 року[2] працювала на кафедрі фізіології жіночого медичного інституту, з 1921 приєднаної до Харківського медичного інституту (ХМІ).[4] ![]() У 1919—1949 роках завідувала лабораторією фізіології Українського науково-дослідного інституту експериментальної ендокринології[4]. Довгий час працювала поруч із своїм вчителем академіком Василем Данилевським: була лаборантом (1918 – 1919 рр.), асистентом (1920 – 1929 рр.), доцентом (1929 – 1933 рр.), професором (з 1934 р.) у Жіночому медичному інституті, а потім (з 1921 р.) у ХМІ. Також трудилася під керівництвом одного з найближчих учнів академіка І. П. Павлова, майбутнього академіка АН УРСР Георгія Фольборта[5], який у 1926 році змінив В. Я. Данилевського на посаді завідувача кафедри фізіології ХМІ. Повернувшись до Харкова, перебувала на посаді доцента (1944 – 1945 рр.), потім професора (1945 – 1946 рр.) виконуючого обов’язки (1946 – 1947 рр.), надалі – завідувача кафедри нормальної фізіології [вірні клятві]. У 1946—1966 роках працювала завідувачкою кафедри нормальної фізіології Харківського медичного інституту[6]. У 1949—1956 роках також була заступницею директора з наукової роботи[2][7]. 1939 року захистила дисертацію доктора біологічних наук, 1940 року здобула вчене звання професора. Під час німецько-радянської війни в 1941—1944 роках поїхала в евакуацію до Чкалова, де була професором кафедри нормальної фізіології 1-го Харківського медичного інституту.[1] У 1951 році обрана членом-кореспондентом АН УРСР. Член КПРС з 1950 року. У 1956 році була делегаткою XX з'їзду КПРС[8]. Єлизавету Приходько обирали депутатом Харківської міської ради депутатів трудящих[2]. У цьому ж році отримала почесне звання заслуженого діяча науки УРСР[3] [1] За спогадами Юрія Губського в 1963—1964 роках лекції Єлизавети Приходькової для студентів університету були вже несучасні та «нуднуваті»[9]. Науковий внесокВчена досліджувала фізіологічну дію гормонів та нейромедіаторів на організм, зокрема роль ацетилхоліну в стимуляції секреції залоз, адреналіну та норадреналіну в симпатичній нервовій системі. Роботи з фізіології залоз внутрішньої секреції дали автору можливість підвести наукові основі і впровадити в терапевтичну практику низку нових органопрепаратів [1]. Також працювала з екстрактами органів, виясняючи їх гуморальні функції.[10] Разом з Віктором Коганом-Ясним у 1930-ті роки вивчала роль інсуліну в регуляції роботи серця. Також показала роль симпатичної нервової системи в регуляції артеріального тиску. Розробила декілька експериментальних моделей артеріальної гіпертензії.[1] Під керівництвом Є.К. Приходькової захищено 5 докторських і 14 кандидатських дисертацій[1] (за іншими даними консультувала й керувала принаймні 11 докторськими та 24 кандидатськими дисертаціями[2]). Єлизавета Приходькова входила до складу першої редакції «Фізіологічного журналу» 1955 року[11]. Наукові праці
НагородиПримітки
Джерела
Додаткова література
|
Portal di Ensiklopedia Dunia