Проституція в УзбекистаніПроституція в Узбекистані нелегальна, але поширена[1], особливо у Самарканді[2], Фергані[3] і столиці країни Ташкенті[4]. З моменту розпаду Радянського Союзу проституція у країні значно зросла[5]. За оцінками ЮНЕЙДС, у країні налічується 22 000 працівників секс-бізнесу[6]. Багато жінок в Узбекистані звернулися до проституції через бідність. Узбекистан є місцем секс-туризму для чоловіків із Індії[4][7]. ВІЛВІЛ є проблемою у країні, але реальна ситуація невідома, оскільки уряд редагує цифри, щоб применшити цю проблему[8]. Повії відносяться до групи високого ризику, і їх звинувачують у зростанні числа ВІЛ-інфекцій[5][9]. У 2004 році з 11 000 зареєстрованих випадків ВІЛ-інфекції у країні 20 % становили працівники секс-бізнесу. Клієнти неохоче користуються презервативами[3][5]. За оцінками ЮНЕЙДС, під час платного сексу презервативи використовуються тільки в 50 % випадків[10]. За оцінками на 2016 рік поширеність ВІЛ-інфекцій серед секс-працівників становила 2,9 %[11]. Секс-торгівля людьмиУзбецькі жінки і діти нерідко є об'єктами сексуальної торгівлі на Близькому Сході, у Євразії і Азії, а також всередині країни в публічних будинках, клубах і приватних резиденціях. Стаття 135 Кримінального кодексу забороняє як секс-торгівлю, так і примусову працю, передбачаючи покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до 12 років. Уряд повідомив, що 250 злочинів, розслідуваних у 2016 році, пов'язані із сексуальною експлуатацією[12]. Управління з моніторингу і протидії торгівлі людьми Державного департаменту США зараховує Узбекистан до категорії країн «контрольного списку рівня 2», оскільки керівництво країни не повністю дотримується стандартів для боротьби з торгівлею людьми[13]. Див. такожПримітки
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
