Проти книгопоклонництва
«Про́ти книгопокло́нництва» (кит.: 反对本本主义) — есей 1930 року, написаний Мао Цзедуном, у якому критикується догматизм у формі надмірного покладання на класичні марксистські праці чи органи вищого керівництва. Пізніше Мао розширив критику догматизму у своєму тексті «Стосовно практики[en]» 1937 року.[1] Передумови написанняМао був добре відомий у Комуністичній партії Китаю (КПК) своїми дослідженнями щодо умов сільського Китаю. Його погляди на селянство відрізнялися від традиційного марксистського класового аналізу, який підтримувало вишколене в Радянському Союзі партійне керівництво, що іноді призводило до докорів з їхньої сторони у бік Мао.[1] У 1930 році Мао написав есей «Проти книгопоклонництва», з метою критики того, що він вважав надмірним покладенням на марксистську класику чи вищі партійні органи, у спосіб і аналіз, які відходили від того, що Мао розглядав як реальні умови Китаю.[1] Текст відображає філософську спрямованість Мао на діалектичний матеріалізм.[2] ЗмістЧасте гасло Мао «без дослідження немає права висловлюватися» є наскрізною темою всього есею. На думку Мао, «перемога китайської революційної боротьби залежатиме від правильного розуміння китайськими товаришами китайських умов».[1] Згідно з цією точкою зору, класичні марксистські праці були важливі, оскільки, за словами самого Мао:[3]
З цього погляду, марксизм-ленінізм вимагає, аби теорія була прив'язана до місцевих умов через революційну практику.[4] Що ж до спирання на вищі органи КПК, Мао писав:[3]
Текст есеюСписок літератури
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
