Південна вежа (Києво-Печерська лавра)

Південна вежа
50°26′01″ пн. ш. 30°33′25″ сх. д. / 50.433488888889° пн. ш. 30.556903888889° сх. д. / 50.433488888889; 30.556903888889
Країна	Україна
Розташування	Печерський район
Тип	вежа і годинникова вежа
Стиль	українське бароко
Адреса	Лаврська вулиця
Південна вежа Південна вежа (Україна)
Медіафайли у Вікісховищі

Півде́нна, або Дзиґа́рська^[1] (Годиннико́ва) ве́жа Ки́єво-Пече́рської ла́ври — частина фортечних споруд Києво-Печерської лаври. Пам'ятка архітектури місцевого значення (охоронний № 4/18, корпус № 89). Споруджена у 1698—1701 роках. Цінний зразок фортифікаційного мистецтва XVII-XVIII ст.

Про найперші годинники у Києві письмові джерела згадують із XVI ст. Один із них був установлений на вежі Київського замку, про що свідчить документ 1552 року^[2]. Про дзиґар на печерській дзвіниці повідомляє німецький купець і мандрівник Мартін Ґруневеґ, який відвідав місто у жовтні 1584 року^[3].

Дзиґарську вежу звели на кошти гетьмана Івана Мазепи. Це була фортифікаційна споруда з бійницями для ведення вогню з флангів. 1701 року на ній встановили дзиґар (годинник)^[4]. Згодом він, імовірно, вийшов з ладу. 1764 року лаврський підданий, дзиґармайстр (годинникар) Петро Чернявський повідомляв архімандриту Зосимі про сім дзвонів, зроблених ним раніше спеціально для годинника. Сам годинник зняли з васильківської дзвіниці й доставили до лаври у червні того ж року^[5].

За описом 1786 року, годинник мав дзвін вагою понад 30 пудів, який відбивав години, й п'ять малих дзвонів вагою 35, 30, 25, 20 і 15 фунтів. 1816 року годинник з боєм перенесено на Велику лаврську дзвіницю, але вежа зберегла назву Дзиґарської.

У XVIII столітті втратила фортифікаційне значення у зв'язку з будівництвом Печерської цитаделі й поступово перетворилася на господарську будівлю.

Впродовж 1925—1926 років проведено капітальний ремонт, під час якого стіни вежі було стягнуто у двох рівнях сталевим обруччям.

1973 року під керівництвом архітекторів Маріонели Говденко та Олени Годованюк здійснено реставрацію пам'ятки: укріплено стіни ін'єктуванням розчину в тріщини, замінено пошкоджені елементи конструкції бані, відновлено декор фасадів тощо.

Первісно мала ґонтове покриття, яке 1785 року замінено на бляшане. 1797 року вежу тиньковано й побілено.

Вежа двоярусна, восьмигранна, цегляна, тинькована, побілена, завершена дерев'яною з бляшаною покрівлею банею барокової форми з банькою та маківкою, увінчаною хрестом на кулі. На гранях вежі прорізано по одному вузькому вікну-бійниці з півциркульною перемичкою. Стіни завершено карнизом складного профілю. Вхід у споруду — з північного боку.

• Ісаєвич Я. Д. Нове джерело про історичну топографію та архітектурні пам’ятки стародавньго Києва (Мартин Груневег і його опис Києва) // Київська Русь: культура, традиції. — К. : Наукова думка, 1982.
• Опис Київського замку 1552 року // Архив Юго-Западной России. — К., 1886. — Т. VII-1. — С. 101—122.
• Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра. Вежа Південна (Годинникова), 1698 – 1701
• Павленко С. Іван Мазепа як будівничий української культури. — К. : Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2005. — С. 136.
• Південна вежа // Пам'ятки містобудування й архітектури УРСР = Памятники градостроительства и архитектуры УССР. — К. : Будівельник, 1983. — Т. 1. — С. 61-62.
• Ткачук Віталій. Церква і годинники в ранньомодерній Україні // Historians. — 2017. — 7 травня.