Пілявська Софія Станіславівна

Пілявська Софія Станіславівна
Пілявська Софія Станіславівна
Народилася	4 (17) травня 1911 ; Красноярськ, Єнісейська губернія, Російська імперія
Померла	21 січня 2000 (88 років) ; Москва, Росія
Поховання	Новодівичий цвинтар
Громадянство	СРСР; Росія
Діяльність	акторка
Заклад	Московський художній театр, Школа-студія МХАТ і Московський художній театр імені Антона Чехова
Роки діяльності	з 1931 до 2000 рік
У шлюбі з	Дорохін Микола Івановичd
IMDb	nm0683689
	Нагороди та премії
	;

Софія Станіславівна Пілявська (1911–2000) — радянська та російська актриса театру і кіно польського походження. Театральний педагог, професор (1972). Лауреат Сталінської премії другого ступеня (1951). Народна артистка СРСР (1991).

Біографічні відомості

Народилась в Красноярську. Закінчила драматичну студію З. Соколової, сестри К. С. Станіславського. По закінченні працювала у МХАТі.

Починаючи з 1954 — педагог Школи-студії ім. В. І. Немировича-Данченка, в 1972 отримала звання професора.

Після поділу театру 1987 року Софія Пілявська працювала у МХАТі імені Чехова до 2000 року^[1].

Автор мемуарів рос. «По долгу памяти» (1993).

Померла 21 січня 2000 р. в 89-му році життя в Москві. Похована на Новодівочому цвинтарі.

Нагороди

Орден Трудового Червоного Прапора (26 жовтня 1948)
Заслужена артистка РРФСР (1948)
Сталінська премія другого ступеня (1951) —за роль Христини Падери у фільмі «Змова приречених» (1950)
Народна артистка РРФСР (1963)
Народна артистка СРСР (21 грудня 1991) —за великі заслуги в розвитку радянського театрального мистецтва ^[2]. Софія Пилявская та Олег Янковський були останніми, хто був удостоєний цього звання
Орден Пошани (12 липня 1996) — за заслуги перед державою та багаторічну сумлінну працю^[3]
Орден «За заслуги перед Вітчизною» III ступеня (1998)

Фільмографія

«Сталінградська битва» (1949, жінка з дитиною (немає в титрах)
«Змова приречених» (1950, Христина Падера, міністр продовольства, лідер Партії націоналістів)
«Сріблястий пил» (1953, Доріс Стіл)
«Шторм» (1957, ігуменя)
«На початку століття» (1961, Віра Засулич)
«На семи вітрах» (1964, Доллі Максимівна Петрова)
«Усе залишається людям» (1963, Наталія Дмитрівна, його дружина)
«Світло далекої зірки» (1964, Ксенія Петрівна Прохорова)
«Друзі і роки» (1965, мати Григорія)
«Герой нашого часу» (1966, стара)
«Старша сестра» (1966, член приймальної комісії)
«Анна Кареніна» (1967, графиня Вронська)
«Пряма лінія» (1967, Валентина Антонівна Зорич)
«Доживемо до понеділка» (1968, вчителька)
«Живий труп» (1968, Анна Дмитрівна Кареніна)
«Портрет Доріана Грея» (1968, леді Нарборо)
«Боян Чонос » (1970, фільм0спектакль, мати)
«Сибірячка» (1972, Лідія Семенівна, мати Марії Одинцової)
«Час життя» (1972, фільм-спектакль)
«Горянка» (1975, Віра Василівна, вчителька)
«На усякого мудреця досить простоти» (1976, фільм-спектакль, Глафіра Климівна Глумова)
«Сибір» (1976, телефільм, фрау Бауер)
«Диспетчер слухає» (1978, фільм-спектакль)
«Постріл у спину» (1979, Клавдія Іванівна, тітка Вєтрова, вдова колекціонера, власниця картини Марка Шагала)
«Шлях до медалей» (1980, бабуся Тані)
«Репетитор» (1981, фільм-спектакль, Ксенія Замятіна)
«Покровські ворота» (1982, Аліса Віталіївна, тітка Костика)
«Незважаючи на похилий вік» (1985, фільм-спектакль, Єва Самойлівна)
«Робота над помилками» (1988, літня актриса; кіностудія ім. О. Довженка)
«Три сестри» (1997, фільм-спектакль, Анфіса)
«Дядя Ваня. Сцени з сільського життя» (1998, фільм-спектакль, Войницька Марія Василівна)
«Чехов і К°» (1998, стара-куховарка)

Пам'ять

Пам'яті актриси присвячені документальні фільми та телепередачі:

2002 — «Софія Пілявська. Фільм № 92» в документальному циклі Леоніда Філатова «Щоб пам'ятали»/рос. «Чтобы помнили».
2002 — рос. «Дом актёра. По долгу памяти. Софья Пилявская» (документальниый) та ін.

Примітки

↑ Пілявська Софія Станіславівна. Архів оригіналу за 21 вересня 2013. Процитовано 20 вересня 2013.
↑ Указ Президента СССР от 21 декабря 1991 р. № УП-3113
↑ Указ Президента РФ от 12 июля 1996 р. № 1026