«Пісня про Сокола» — твір Максима Горького. Вперше надруковано 5 березня 1895 року в «Самарській газеті»;[1] при першій публікації текст включено до оповідання «У Чорномор'ї» (рос.В Черноморье), що входить до циклу «Тіньові картинки» (рос.Теневые картинки). До книжкової публікації у збірнику «Нариси та оповідання» (рос.Очерки и рассказы; 1898) автор зробив у тексті низку виправлень, а для другого видання збірки 1899 року істотно переробив його і дав кінцеву назву.[2] «Пісню про Сокола» перекладено багатьма мовами світу.
Сюжет
Поранений у бою зі сильним супротивником Сокіл упав з небес на скелі і на зловтішне запитання Вужа відповів: «Так, я вмираю!.. Я жив на славу!.. Я знаю щастя!.. Я бачив небо… Ти не побачиш його так близько!.. Ех, бідолахо!»[3]. А потім "скрикнув… з журбою й болем, всю міць зібравши: «О, хоч би в небо ще раз злетіти!..». За порадою Вужа («Можливо, крила тебе підхоплять і поживеш тоді ще трохи в своїй стихії») він кинувся з краю прірви в ущелину, але, ударяючись об скелі, скотився вниз, де його тіло підхопило бурхливий потік. «Вуж довго думав про смерть сміливця, про зліт до неба» і вирішив звідати на собі, «злетівши в небо хоч на хвилину», що ж таке політ у небесах, чому птахи вважають це щастям. Він теж кинувся зі скелі, але не розбився, на відміну від Сокола, а розсміявся: «Так ось в чім розкіш злітань до неба! Вона — в падінні!.. Кумедні птиці!».
Тим часом у левиному реві хвиль гриміла пісня про горду птицю: «Безумству смілих співаєм славу!».
Критичні оцінки
Радянська публіцистика та літературна критика приділяла «Пісні про Сокола» значну увагу. Омелян Ярославський зазначав у спогадах, що «заклики Горького та його полум'яні бойові пісні — „Буревісник“, його „Пісня про Сокола“ — мали не менший революційний вплив на маси, ніж прокламації окремих революційних комітетів партійної організації». Інший революціонер, Петро Заломов[ru], згадував:
Пісня про Сокола була для нас цінніша за десятки прокламацій. Ми дивувалися дурості царської цензури, що її пропустила. Хіба тільки мертвий, або незмірно низький і боягузливий раб міг від неї не прокинутися, не спалахнути гнівом і жагою боротьби. <…> Вона була співзвучна нашим настроям, вона доводила нас до сліз захвату.[4]
Оригінальний текст (рос.)
Песня о Соколе была для нас ценнее десятков прокламаций. Мы изумлялись глупости царской цензуры, пропустившей её. Разве только мёртвый, или неизмеримо низкий и трусливый раб, мог от неё не проснуться, не загореться гневом и жаждой борьбы. <…> Она была созвучна нашим настроениям, она доводила нас до слёз восторга.
Ця «Пісня» — заклик до світла, до свободи — звернена була безпосередньо до революційних робітників, що протистоять громаді самодержавства та капіталістичних сил.
Оригінальний текст (рос.)
Эта «Песня» — призыв к свету, к свободе — обращена была непосредственно к революционным рабочим, противостоящим громаде самодержавия и капиталистических сил.
Інакше оцінювала твір Горького права критика — так, М. О. Меньшиков[ru] 1900 року стверджував:
Ця «Пісня про Сокола» дуже багатьом подобається, багато хто з молоді від неї в захваті. Але мені ця річ здається надзвичайно фальшивою та слабкою, її навіть важко зрозуміти та вчити. Не кажучи про те, що вона погано написана крикливими фарбами, — вона наскрізь фальшива за моральним задумом.[6]
Оригінальний текст (рос.)
Эта «Песня о Соколе» очень многим нравится, многие из молодёжи от неё в восторге. Но мне эта вещь кажется необыкновенно фальшивой и слабой, её даже тяжело понять и учить. Не говоря о том, что она плохо написана, кричащими красками, — она насквозь фальшива по нравственному замыслу.
У мистецтві
Польский композитор Ґжеґож Фітельберг[pl] написав за мотивами твору Горького симфонічну поему «Пісня про сокола» (пол.Pieśń o sokole; 1905). На слова Горького написано однойменні твори радянських композиторів Рувима Пергамента[ru] (1942), Григорія Фінаровського (1946, 2-а ред. 1966), Олександра Крейна (1948), Юрія Чичкова[ru] (1953).
Своїм фільмом ми хотіли підкреслити, що наше мистецтво, як стверджував Горький, повинне активно виступати проти байдужості, міщанства, обивательщини — явищ, несумісних із суспільством майбутнього, — філософії зручної та ситої, філософії слизької та виверткої, філософії вужів. Так і виник Вуж — у нашій картині міщанин, приречений зрештою на загибель. Нам здавалося, що таке прочитання «Пісні про Сокола» не спотворить задуму автора, а, навпаки, змусить «Пісню» прозвучати з новою силою, злободенно і гостро…[7]
Оригінальний текст (рос.)
Своим фильмом мы хотели подчеркнуть, что наше искусство, как утверждал Горький, должно активно выступать против равнодушия, мещанства, обывательщины — явлений, несовместимых с обществом будущего, — философии удобной и сытой, философии скользкой и изворотливой, философии ужей. Так и возник Уж — в нашей картине мещанин, обречённый в конечном итоге на гибель. Нам казалось, что такое прочтение «Песни о Соколе» не исказит замысел автора, а, напротив, заставит «Песню» прозвучать с новой силой, злободневно и остро…
Антонченков П. Т. Изучение «Песни о Соколе» М. Горького в VII классе средней школы // Учёные записки Якутского государственного педагогического института. — Якутск, 1955. — Вып. IV, с. 87-104. (рос.)
