Пісня пісень (фільм, 2015)
«Пісня пісень» (рос. Песнь песней) — український історико-драматичний фільм, написаний та знятий Євою Нейман за однойменним ліричним твором єврейського письменника Шолом-Алейхема про міць дитячих почуттів.[1] Світова прем'єра стрічки відбулась 5 липня 2015 року на кінофестивалі у Карлових Варах 2015, де картина була відзначена спеціальною згадкою екуменічного журі, а в Україні — 13 липня 2015 року на Одеському міжнародному кінофестивалі 2015, де взяла два «Золотих Дюка» у міжнародній і національній секціях.[2] Також фільм був обраний для показу у секції «Сучасне світове кіно» на міжнародному кінофестивалі у Торонто 2015.[3] СюжетУ фільмі поетично показане єврейське містечко початку 20 століття, де живуть десятирічні Шимек і Бузя. Звичайно, вона — принцеса, а він — принц. Вони живуть у сусідніх палацах в одному дворі. Шимек починає усвідомлювати свої справжні почуття до Бузі тільки через роки, далеко від дому, коли дізнається, що вона виходить заміж за іншого. У ролях
ВиробництвоРежисер Єва Нейман, створюючи сценарій, скористалася прижиттєвим перекладом Шолом-Алейхема з їдиш російською мовою. Для відображення особливостей побуту 1920-х років і єврейської культури режисер їздила у Санкт-Петербург до експерта з семітології Семена Якерсона, а також консультувалася з дніпропетровським та одеським рабинами. Також у фільмі використана музика Аль Джонсона, Яші Хейфеца, Йосселя Розенблатта, Йосефа Хассіда.[4] ЗніманняЗнімання почалося 3 травня 2014 року та проходило у Вилковому та Одесі.[4] СприйняттяКінокритик Variety Гай Лодж дав високу оцінку фільму, підкресливши кропітку роботу команди над відтворенням атмосфери єврейського поселення початку 20 сторіччя. Він пише: «Всі елементи фільму Нейман виглядають надзвичайно реалістичними. Починаючи з декорацій, створених Геннадієм Поповим та Іллею Іову, котрі з точністю передають атмосферу того часу, закінчуючи талановитим підбором акторів Зінаїдою Мамоновою та Тетяною Мурлаковою, завдяки яким дорослішання та трансформації головних героїв показані так органічно. Лейпус, в свою чергу, майстерно поєднує натуралістичний та мальовничий стилі, тим самим підкреслюючи фантастичний світ, створений Шимеком».[5] Як відзначив кінокритик Олександр Гусєв, відчуття приреченості почуття головних героїв «немовби нагадує про приреченість всього їх оточення, про неминучість катастрофи, явленої поки лише в своїх провісництвах, погромах, що вже стали звичною, невід'ємною частиною повсякденності».[4] Визнання
Примітки
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
