Радзінь Петро Карлович

Петро Карлович Радзінь
Pēteris Radziņš
Петро Карлович Радзінь; Pēteris Radziņš;
Підполковник (1917); Полковник
Загальна інформація
Народження	2 травня 1880; с. Лугажі, (тепер Валкський край, Латвія)
Смерть	8 жовтня 1930 (50 років); Рига, Латвія
Поховання	Братський цвинтар (Рига)d
Alma Mater	Віленське військове училищеd
Військова служба
Приналежність	УНР; Латвія
Вид ЗС	Армія УНР
Війни / битви	Перша Світова війна; Українсько-радянська війна
Командування
	командувач Національними збройними силами Латвії
Нагороди та відзнаки
Орден Трьох зірок	Virtuti Militari (Срібний Хрест)

Петро́ Ка́рлович Ра́дзінь (Петеріс Радзіньш, латис. Pēteris Radziņš, 2 травня 1880, Ліфляндська губернія, Російська імперія — 8 жовтня 1930, Рига, Латвія) — екс-командувач Національними збройними силами Латвії^[1]. Підполковник російської царської армії, помічник начальника генерального штабу Армії УНР, генерал латвійської армії. Автор кількох книг з історії та з військової справи, викладач військової справи.

Життєпис

Петро Радзінь народився в Лугажській волості^[lv], в сім'ї власника хутора Йаунвіндедзес. Лютеранин. Отримав домашню освіту.

У 1898 році поступив на службу армії Російської імперії. Свою військову кар'єру розпочав у 112 Уральському піхотному полку, який в той час дислокувався в Каунасі. У 1899 році вступив до Віленського піхотного юнкерського училища, яке закінчує в 1901 році. З училища випущений підпоручиком в 24-й піхотний полк Симбірський, який дислокувався в Ломжинському повіті. З 1904 по 1905 рік брав участь у російсько-японській війні. Був командиром роти 10-го стрілецького Сибірського полку. 9 вересня 1905 року підвищений до поручика. У 1907 вступає до Імператорської військової академії, яку закінчує в 1910 році по 1-му розряду. 9 вересня 1909 році підвищений до штабс-капітана. Потім підвищений до капітана. Цензове командування ротою відбував в 32-му піхотному Кременчуцькому полку (03.11.1910 — 03.11.1912 рр.), який дислокувався у Варшаві. 26 листопада 1912 призначений старшим ад'ютантом штабу 38-ї піхотної дивізії. Пізніше був прикомандирований до авіаційних частин.

З 1914 року бере участь у військових діях Першої світової війни. 6 жовтня 1915 року призначений заступником начальника штабу 8-ї Сибірської стрілецької дивізії. 6 грудня підвищений до підполковника. У лютому 1916 року призначений заступником начальника штабу 61-ї піхотної дивізії, де і служив до кінця війни.

На службі Україні

У березні 1918 року вступив до Української армії гетьмана Скоропадського, де був начальником відділу Організації та навчання генерального Штабу. Воював до падіння гетьмана в 1918 році. Потім вступив до армії Української Народної Республіки, займаючи посаду помічника начальника Генерального штабу.

В Латвії

У 1919 році повернувся в Латвію. В грудні 1919 року призначений начальником Генштабу Латвійської армії. У 1926 році йому присвоєно звання генерала Латвійської республіки. В 1928 році залишив посаду командувача Латвійської армії. Написав декількох книг з історії та з військової справи (найвідоміша робота «Latvijas brīvības karš»).

У 1930 році помер у своїй квартирі в Ризі. Похований на Братському кладовищі^[lv].

Нагороди

Орден Святого Георгія 4-й ст.
Орден Святої Анни 2-й, 3-й і 4-й ст.
Орден Святого Станіслава 2-й і 3-й ст.
Військовий орден Лачплесиса 2-й і 3-й ст.
Орден Трьох зірок 1-й ст.
Орден Почесного легіону 3-й ст.
Орден Меча 1-й ст.
Орден військової доблесті
Орден Білої троянди Фінляндії 1-й ст.
Хрест Свободи I кл. 2-й ст.

Вшанування пам'яті

У місті Київ є вулиця Петра Радзіня.^[2]

Джерела

Тинченко Я. Офіцерський корпус армії Української Народної Республіки. Київ, 2007
Список Генерального штабу. Петроград, 1917
Монкевич Б. Організація регулярної армії Української Держави 1918 року // Україна в минулому. Вип. 7. Київ-Львів, 1995, с. 72. Біла боротьба на Північно-Заході Росії. Москва, 2003, с. 166.
Latvijas armijas augstākie virsnieki (1918—1940), biogrāfiska vārdnīca (sast. Ēriks Jēkabsons, Valters Ščerbinskis); Latvijas Valsts vēstures arhīvs. ISBN 9984-510-17-4