Ракетна зброя ІрануРакетна зброя розробляється Іраном в атмосфері протистояння з країнами Заходу, часткової міжнародної ізоляції та за наявності власної ядерної програми, що призвело до необхідності розвитку власної ракетної зброї. Історія.jpg) Головними помічниками у створенні власної ракетної зброї були Росія та КНДР. Так, у 1993 році на базі радянського ракетного комплексу «Луна-М» була створена ракета «Зільзаль». У 1994 році на базі північнокорейських ракет Нодон почали розроблятися балістичні ракети Шахаб-3 (перша іранська ракета, здатна досягти території Ізраїлю[1]). До 2011 року в Ірану налічувалося 40 ракет цього класу[2]. 13 серпня 2017 р. Парламент Ірану схвалив законопроєкт щодо збільшення витрат на ракетну програму. Це стало реакцією на нещодавно ухвалений у США закон, що дозволяє Вашингтону розширювати санкції щодо Тегерана.[3] СкладКомплекси малої дальності :
Комплекси середньої дальності :
Також на озброєння Ірану перебувають різні ПКР розробки США (Гарпун), Китаю (С-серія), Ірану.[10] Проблеми експлуатаціїВ умовах тривалої ізоляції Іран був позбавлений доступу до низки технологій, що неминуче вплинуло на боєздатність його ракетних частин. Є відомості про відсутність технологій, що дозволяють тримати протягом тривалого часу на чергуванні рідинні ракети. Через що постановка останніх на чергування та зняття з нього супроводжуються тривалими та трудомісткими процедурами, що неминуче позначається на боєздатності[11]. Навчання28 вересня 2008 року було проведено масштабні навчання «Маневри Великого Пророка — IV», на яких було випробувано «Фатех», «Тондар» та «Шахаб».[12] У січні 2012 року «Гадер», «Нур» (дальність 200 км[13]) та «Наср»[14] були випробувані в акваторії Перської затоки[15] у рамках навчань «Велайят-90» («Главенство-90»)[16]. Див. такожПосилання
Примітки
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
