Резолюція Ради Безпеки ООН 242

Резолюція Ради Безпеки ООН 242
Резолюція Ради Безпеки ООН 242
	Території, які перейшли під контроль Ізраїлю в результаті Шестиденної війни 1967 року
Дата	22 листопада 1967
Засідання	1382
Код	S/RES/242 (Документ)
Предмет	Ситуація на Близькому Сході
Результат голосування	15 за; 0 проти; 0 утрималися;
Результат	Принята
	Резолюція у Вікіджерелах

Резолюція Ради Безпеки ООН 242 — резолюція Ради Безпеки ООН за підсумками Шестиденної війни. Була прийнята одноголосно Радою Безпеки ООН від 22 листопада 1967 року на 1382-му засіданні.

Суть Резолюції

У своїй Резолюції Рада Безпеки ООН зажадала виведення ізраїльських збройних сил з територій, окупованих під час конфлікту, закликав до негайного припинення всіх агресивних декларацій і всякого стану війни, до визнання суверенітету, територіальної цілісності та політичної незалежності усіх держав регіону, до визнання права кожного з цих держав жити в світі, маючи безпечні і визнані кордони, не піддаючись погрозам і насильству.

Текст резолюції

Резолюція РБ ООН № 242 (1967)
Рада Безпеки ,
Висловлюючи своє триваюче занепокоєння з приводу серйозного положення на Близькому Сході,
Підкреслюючи неприпустимість придбання території шляхом війни і необхідність домагатися справедливого і міцного миру, при якому кожна держава в даному районі може жити в безпеці,
Підкреслюючи далі , що всі держави члени Організації Об'єднаних Націй, беручи Статут Організації Об'єднаних Націй, взяли на себе зобов'язання діяти відповідно до статті 2 Статуту,
1. стверджує , що виконання принципів Статуту вимагає встановлення справедливого і тривалого миру на Близькому Сході, який повинен включати застосування обох нижченаведених принципів:
i) виведення ізраїльських збройних сил з територій, окупованих під час недавнього конфлікту,
ii) припинення всіх претензій або станів війни та повагу і визнання суверенітету, територіальної цілісності і політичної незалежності кожної держави в даному районі і їх права жити в світі в безпечних і визнаних кордонах, не наражаючись загрозам силою або її застосування;
2. стверджує далі необхідність:
A ) забезпечення свободи судноплавства по міжнародних водних шляхах в даному районі;
B ) досягнення справедливого врегулювання проблеми біженців;
C ) забезпечення територіальної недоторканності і політичної незалежності кожної держави в даному районі за допомогою заходів, що включають встановлення нейтральних зон,
3. просить Генерального секретаря призначити Спеціального представника, який повинен виїхати на Близький Схід для встановлення і підтримання контактів із зацікавленими державами з метою сприяння досягненню угоди і підтримки зусиль, спрямованих на досягнення мирного і прийнятного врегулювання відповідно до положень і принципів цієї резолюції;
4. просить Генерального секретаря як можна швидше повідомити Раді Безпеки про хід зусиль Спеціального представника.
Прийнята одноголосно на 1382-му засіданні.
— ^[1]

Голосування

За (15)	Утримались (0)	Проти (0)
Велика Британія Республіка Китай США СРСР Франція Аргентина Бразилія Данія Канада Малі Нігерія Народна Республіка Болгарія Індія Ефіопія Японія

Тлумачення

Сьогодні, арабська позиція полягає в тому, що в резолюції міститься заклик до Ізраїлю піти зі всіх територій, окупованих ним у ході Шестиденної війни. Цей заклик висунутий в якості попередньої умови для початку мирних переговорів.^[2]

Незважаючи на це, Ізраїль і Йорданія уклали мирний договір згідно з яким Ізраїль залишився на Західному березі річки Йордан. Єгипет почав переговори з мирного врегулювання конфлікту, перш ніж Ізраїль вивів свої війська із Синайського півострова.

Ізраїль прийняв резолюцію, і трактує її як заклик до виведення з територій, в рамках мирних переговорів, включаючи повне дипломатичне визнання.

Масштаби виведення, на думку Ізраїлю, повинні бути визначені в результаті всебічних переговорів, які б привели до встановлення міцного миру, але не раніше, ніж араби почнуть виконувати свої зобов'язання відповідно до резолюції 242.^[3]

Прихильники «палестинської точки зору» зосередилися на фразі преамбули в якій підкреслюється «неприпустимість придбання території шляхом війни», і відзначають, що деякі, хоча й не робочі мови, переклади резолюції включають слова «з усіх територій». (Лише англійська та французька мови є в Секретаріаті ООН робочими мовами, а арабська, російська, іспанська та китайська мови є офіційними, але не робочими мовами).^[4]

Прихильники «ізраїльської позиції» зосереджують увагу на розпорядчій фразі, що вимагає «безпечних і визнаних кордонів», і відзначають, що в резолюції міститься заклик до виводу «з територій», а не «з усіх територій», вказуючи на відсутність у фразі «(i) Withdrawal of Israel armed forces from occupied territories in the recent conflict;» певного артикля «the» перед словом «territories». Вони також відзначають, що варіант резолюції з певним артиклем «the», запропонований арабськими країнами та їхніми союзниками, був відхилений, а сам артикль спеціально вилучено з остаточного проекту резолюції 242.^[5]

Як вказує заступник міністра закордонних справ Ізраїлю Даніель Аялон, навіть радянський представник в ООН Василь Кузнєцов, який боровся проти остаточного тексту резолюції, визнав, що резолюція дала Ізраїлю право «відвести свої війська тільки до тих позицій, які він вважатиме необхідними».^[6]

Виконання вимог резолюції

Спочатку, частина арабського світу відкинула резолюцію 242. Зав'язані в конфлікті арабські країни на саміті в Хартумі (Судан) (29.08.67 — 01.09.67) прийняли декларацію, що увійшла в історію як "Три « ні»:

Ні — миру з Ізраїлем!
Ні — визнання Ізраїлю!
Ні — переговорів з Ізраїлем!^[7]^[8]

Відповідно, Ізраїль також не виконав ту частину резолюції яка закликала його вивести свої війська з територій, окупованих в ході конфлікту, на тій підставі, що питання про вихід може бути розглянуто лише у контексті загального врегулювання, якого стосується пункт розпорядчої частини резолюції, а саме:

«… повага і визнання суверенітету, територіальної цілісності та політичної незалежності кожної держави в даному районі і їх права жити в світі в безпечних і визнаних кордонах, не піддаючись погрозам силою або її застосування».

Невиконання Ізраїлем вимог резолюції сприяє також той факт, що рішення Ради безпеки ООН носить лише рекомендаційний характер, т. к. винесено з посиланням на Главу VI Статуту ООН «Мирне вирішення спорів». В Статті 36 цієї глави, пункт 1, визначається коло повноважень Ради Безпеки при діях з цієї статті:

«Рада Безпеки уповноважується на будь-якій стадії спору, має характер, зазначений в статті 33, або ситуації подібного ж характеру рекомендувати належну процедуру чи методи врегулювання».

Мирний договір між Ізраїлем і Єгиптом

У 1978 році президент США Джиммі Картер запросив Анвара Садата і Менахема Бегіна на саміт в Кемп-Девід, щоб обговорити з ними можливість остаточного мирного договору. Переговори проходили з 5 по 17 вересня 1978 року і закінчилися підписанням у Вашингтоні двох документів, озаглавлених «Принципи для підписання мирного договору між Єгиптом і Ізраїлем» і «Принципи миру на Близькому Сході».^[9], в яких сторони зобов'язалися засновувати мирне врегулювання між Ізраїлем і всіма його сусідами на резолюції 242^[10]. 26 березня 1979 року Бегін і Садат підписали у Вашингтоні мирний договір між Ізраїлем і Єгиптом, що поклав край війні між двома державами і встановив між ними дипломатичні і економічні відносини. За умовами договору Ізраїль повністю повернув єгипетській Синайський півострів — близько 65000 кв. км, на яких були вже побудовані військові аеродроми, готелі та розпочато видобуток нафти. Синай в 10 разів перевищувала за площею Юдею і Самарію разом узяті, він являв собою 91 % території, зайнятої Ізраїлем у 1967 році.

Передача сектора Гази під контроль ПА

У 2005 році, в результаті «односторонього розмежування», проведеного прем'єр-міністром Аріелем Шароном, Ізраїль вивів війська з сектора Гази, ліквідувавши всі знаходилися там єврейські поселення, населення яких становило 8500 осіб. Також були зруйновані 4 поселення в північній частині Самарії. Контроль над сектором Газу прийняла Палестинська національна адміністрація.