Ремізова Олександра Ісааківна

Ремізова Олександра Ісааківна
Народилася	16 (29) травня 1903  Тифліс, Російська імперія
Померла	20 листопада 1989(1989-11-20) (86 років)  Москва, СРСР
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	СРСР
Діяльність	акторка, театральна режисерка, театральний педагог
Вчене звання	професор
Відомі учні	Борисова Юлія Костянтинівна, Михайло Ульянов і Василь Лановий
Заклад	Державний академічний театр імені Є. Вахтангова, Театральний інститут імені Бориса Щукіна і Санкт-Петербурзький театр комедіїd
Нагороди
IMDb	ID 0718972

Олександра Ісааківна Ремізова (16 травня 1903, Тбілісі, — 20 листопада 1989, Москва^[1]) — російська і радянська актриса, театральна режисерка, педагог. Народна артистка РРФСР (1957)^[2].

Олександра Ремізова народилася в родині лікаря. Навчалася в Харківській гімназії, по закінченні якої займалася в драматичній студії під керівництвом Вільнера при театрі Миколи Синельникова^[1].

У 1920 році Олександра Ремізова вступила до Мансуровської студії, яка в тому ж році стала 3-ю студією МХТ, а в подальшому — Театром імені Євг. Вахтангова^[1]. У цьому театрі Ремізова служила до кінця свого життя, а на початку 1920-х грала в поставлених Євгеном Вахтанговим спекталях «Чудо святого Антонія» Моріса Метерлінка, «Весілля» Антона Чехова і «Принцеса Турандот» Карло Гоцці^[3]. Надалі яскраво заявила про себе як гострохарактерна актриса, серед кращих ролей — Марія Токарчук в «Інтервенції» Л. Славіна^[2].

З другої половини 1930-х років Олександра Ремізова займалася переважно режисурою. Дебютним для неї став спектакль «Флорісдорф» за п'єсою Фридріха Вольфа (1936) — спільна постановка з П. Антокольським^[1].

У роки німецько-радянської війни Олександра Ремізова була режисером фронтового філії Театру імені Євгена Вахтангова. Разом з бійцями 1-го Українського фронту філія пройшла шлях від Сталінграда до Берліна^[1].

Серед найбільш відомих вистав, поставлених Олександрою Ремізовою, — «Перед заходом сонця» Гергарта Гауптмана, з Михайлом Астанговим у головній ролі, «Ідіот» за Федором Достоєвським, «Насмішкувате моє щастя» Леоніда Малюгіна, «На всякого мудреця досить простоти» Олександра Островського.

Як режисерка Олександра Ремізова працювала з багатьма видатними театральними художниками, включаючи Вадима Риндіна, Володимира Дмитрієва, Йосипа Сумбаташвілі, але її улюбленим художником був Микола Акімов, який оформив, зокрема, виставу «На всякого мудреця досить простоти»^[1]. У свою чергу, Ремізова поставила кілька вистав у Театрі Комедії Акімова^[1].

Протягом ряду років Олександра Ремізова викладала акторську майстерність у Театральному училищі імені Бориса Щукіна^[1].

Похована на Новодівочому кладовищі Москви^[4].

• Заслужена артистка РРФСР (1946)
• Народна артистка РРФСР (1957)

• 1921 — «Чудо святого Антонія» Моріса Метерлінка. Постановка Євгена Вахтангова — гостя
• 1921 — «Весілля» Антона Чехова. Постановка Є. Вахтангова — гостя
• 1922 — «Принцеса Турандот» Карло Гоцці. Постановка Є. Вахтангова — Зеліма
• 1924 — «Комедії Меріме». Постановка Олексія Попова — Перичолла
• 1924 — «Лев Гурич Синичкін» Дмитра Ленського — Варя
• 1928 — «Зойчина квартира» Михайла Булгакова — 3-я безвідповідальна дама
• 1929 — «Змова почуттів» Юрія Олеші — Зиночка
• 1933 — «Інтервенція» Лева Славіна. Постановка Р. Симонова — Марія Токарчук
• 1934 — «Людська комедія» Оноре де Бальзака. Постановка О. Козловського і Бориса Щукіна — Кораллі

Театр імені Є. Вахтангова

• 1936 — «Флорісдорф» Фрідриха Вольфа (спільно з П. Антокольським)
• 1940 — «Небезпечний поворот» Джона Прістлі (спільно з А. Горюновим)
• 1941 — «Перед заходом сонця» Гергарта Гауптмана. Художник Володимир Дмитрієв
• 1946 — «Кому підпорядковується час» братів Турів, Лева Шейніна
• 1947 — «Приїздіть у Дзвонкове» Олександра Корнійчука
• 1948 — «Всі мої сини» Артура Міллера
• 1950 — «Знедолені» за мотивами роману Віктора Гюго. Художник Микола Акімов
• 1952 — «В наші дні» А. Софронова (спільно з Рубеном Симоновим)
• 1953 — «Європейська хроніка» Олексія Арбузова (спільно з Р. Симоновим)
• 1954 — «Перед заходом сонця» Г. Гауптмана (нова редакція)
• 1955 — «На золотому дні» за Д. Мамину-Сибіряку. Художник С. Ахвледіані
• 1956 — «Одна» Самуїла Альошина
• 1958 — «Ідіот» за романом Федора Достоєвського (інсценізація Юрія Олеші). Художник Ісаак Рабинович
• 1960 — «Дами і гусари» Александер Фредро. Художник С. Ахвледіані
• 1960 — «П'єса без назви» Антона Чехова
• 1962 — «Чорні птахи» Миколи Погодіна
• 1963 — «Залізний ангел» П. Ніліна
• 1963 — «Мільйонерка» Бернарда Шоу. Художник М. Акімов
• 1965 — «Насмішкувате моє щастя» Леоніда Малюгіна. Художник С. Ахвледіані
• 1968 — «На всякого мудреця досить простоти» Олександра Островського. Художник М. Акімов
• 1985 — «Ключ до сновидінь»^[1]

Фронтова філія Театру ім. Є. Вахтангова

• 1942 — «Весільна подорож» В. Диховичного та М. Слобідського (спільно з А. Габовичем)
• 1942 — «Наш кореспондент» М. Меттера та Л. Левіна (разом з А. Габовичем та Ганною Орочко)
• 1943 — «Ласкаво просимо!» Олександра Штейна і З. Аграненко
• 1944 — «Десь у Москві» В. Масса та М. Червінського (спільно з А. Габовичем)^[1]

Театр Комедії

• 1944 — «На жвавому місці» Олександра Островського (спільно з М. Акімовим)
• 1947 — «Про друзів-товаришів» (спільно з М. Акімовим)
• 1961 — «Милий брехун» («Милий брехун») Дж. Кілті
• 1973 — «Гра з кішкою»

• «Тупиковий художник» за Миколою Лєсковим (телеспектакль, разом з Л. Федотовим)
• «Людина йде вперед» (телеспектакль)
• «Бабусин роман» (телеспектакль)^[1]

• Трещев О. В. Александра Ремизова: режиссёр и её актеры. — М.: «Русь», 2002. — 304 с. ISBN 5-89655-018-9