Решітчастий лабіринт
Решітчастий лабіринт[1] (лат. labyrinthus ethmoidalis) — парна складова решітчастої кістки мозкового черепа, складається з двох кісткових мас, розташованих обабіч перпендикулярної пластинки. Заглибини (комірки) обох лабіринтів називаються решітчасті комірки[2] (cellulae ethmoidales), вони є однією з чотирьох парних навколоносових пазух. Розміри і кількість їх можуть різнитися[3]. Залежно від розташування виділяють передню і задню групи комірок[4]. Комірки решітчастої кістки формують пазухи разом з прилеглими ділянками лобової, верхньощелепних, слізних, клиноподібної і піднебінних кісток. Розташовані між верхніми частинами порожнини носа й очними ямками, відділені від них тонкими кістковими пластинками[5]. Групи комірокГрупи решітчастих комірок відкриваються в носові ходи[5].
Ці дві групи розділені базальною пластинкою (lamella basalis). Вона є однією з багатьох кісткових перегородок і більшою частиною поміщається всередині решітчастого лабіринту. Медіально пластинка переходить у кісткову частину середньої раковини[6]. Комірки ГаллераКомірки Галлера, інфраорбітальні решітчасті комірки чи максило-етмоїдальні комірки (cellulae ethmoidales infraorbitales) — комірки, розташовані нижче очних ямок латеральніше очноямкової пластинки решітчастої кістки (lamina papyracea). Можуть йти догори від передніх чи задніх груп решітчастих комірок. Названі на честь швейцарського анатома Альбрехта фон Галлера. ІннерваціяРешітчасті комірки іннервуються сенсорними волокнами від переднього і заднього решітчастих нервів, а також очноямковими гілками крилоподібного ганглія, що проводять постгангліонарні парасимпатичні нервові волокна з лицевого нерва для забезпечення секреції слизу. РозвитокКомірки решітчастої кістки відсутні на момент народження, але можуть бути виявлені ближче до 2 років засобами КТ[7]. Клінічне значенняЗапалення слизової оболонки лабіринту (етмоїдит) і етмоїдальна карцинома, поширюючись догори, можуть спричинити менінгіт чи лікворею, а поширюючись латерально — екзофтальм і диплопію[8]. Примітки
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia