Роза ПотоцькаРоза Станіславівна Браницька, також Потоцька, з родини Потоцьких (пол. Róża Potocka; 1780, Тульчин — 20 жовтня 1862, Париж) — польська аристократка, художниця-аматор. БіографіяНародилася 1780 року в Тульчині в родині Станіслава Щенсного Потоцького та Юзефіни Амалії, уродженої Мнішек[2]. Її перший шлюб — з Антонієм Потоцьким, від якого вона мала доньку — закінчився розлученням у 1812 році[3]. Пізніше вона вийшла заміж за Владислава Гжегожа Браницького, з яким мала семеро дітей[2]: Ксаверія, Елізу, Олександра, Софію, Костянтина, Катажину та Владислава. Мати Браницького була проти шлюбу і відмовлялася зустрічатися з Розою до 1831 року. Після смерті Браницького Роза виїхала до Франції[3]. У 1849 році вона купила замок для свого сина Ксавері[3][4] і половину власності в Монтрезорі, а також 2300 гектарів навколишньої землі[4]. У замку зібрано численні полоністичні артефакти[3]. Заснувала школу в Браницькій[3]. Аматорськи захоплювалася малюванням та аквареллю[3]. У дитинстві, ймовірно, брала участь у родинній вишивці хоругв, які були подаровані Станіславу Августу Понятовському під час його візиту до Тульчина, коли він повертався з зустрічі з Катериною II[3]. У колекції Національного музею у Варшаві є два портрети, виконані Браніцькою в техніці акварелі: Портрет Зофії Жултовської (29 х 21,6 см) та Портрет Бернарда Потоцького (30,2 х 22,6 см)[3]. У музеї також зберігається портрет Браницької роботи Арі Шеффера. Її доньки Еліза, Зофія і Катажина також стали художницями-аматорами[2]. Браницька фігурувала в листах Зигмунта Красінського, чиєю тещею вона була, під псевдонімом «Фрегата»[3]. Мала вищий російський жіночий орден[5]. У квітні 1837 р. нагороджена «малым крестом ордена Святой Екатерины»[6]. Померла 20 жовтня 1862 року в Парижі[2]. Спочатку її останки були поховані на кладовищі в Монтрезорі, а потім перенесені до Кшешовіце[3]. Галерея
Примітки
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
