Розтоки — Тарнів — Краків — Освенцим — Дембовець

Розтоки

Тарнів

Краків

Освенцим

Дембовець

Маркльовиці

class=notpageimage|

Пункти сполучені газопроводом

Розтоки — Тарнів — Краків — Освенцим — Дембовець — трубопровідна система, створена у 1930-х — 1950-х роках для подачі природного газ до ряду промислових центрів на півдні Польщі.

На початку 20 століття в районі між Коросно та Яслом відкрили поклади природного газу, котрий у 1916—1921 роках почали подавати місцевим споживачам за допомогою Підкарпатської магістралі. Коли ж пробурені в районі сіл Розток, Сондкова, Добруцова свердловини виявили значне родовище, виник проект подачі його на більшу відстань до азотного заводу в Мосцицях (наразі вже район міста Тарнів). Для цього у 1933 році проклали газопровід від Розтоків довжиною 72 км (за іншими даними — 76 км) та діаметром 250 мм, який повинен був працювати з тиском 2,5 МПа.

Азотний завод, котрий ввели в експлуатацію у 1930-му, розраховувався на використання коксу для продукування синтез-газу. Доправлений з Розтоків природний газ спершу використовували для розпалювання котлів заводської електростанції Тарнів-Мосциці, проте експерименти із розщеплення метану показали обнадійливі результати. Як наслідок, до кінця 1930-х два із заводських генераторів синтез-газу діяли на коксі та метані. Також почали будівництво нової установки для отримання водню з природного газу, проте її завершення сталось вже під час німецької окупації. Оскільки розтоцький газ містив значний об'єм важчих за метан вуглеводнів, шкідливих для технологічних процесів заводу, у 1934—1935 роках в Мосціцях спорудили установку вилучення з нього небажаних фракцій.

У 1937-му за допомогою перемички довжиною 12 км та діаметром 200 мм блакитне паливо подали до целюлозної фабрики у Недомицях, запланованої в межах проекту Центрального промислового району (перебачав створення численних заводів — металургійних, станкобудівних, збройових, порохових, авіаційних та інших).

Під час німецької окупації газопровід подовжили Кракова, розташованого за сім десятків кілометрів на захід від Тарнова. Цей проект завершили у листопаді 1944-го, лише за два місяці до відступу німців.

А в 1946—1947 роках проклали наступну ділянку довжиною 110 км та діаметром 250 мм, котра проходила через Освенцим до Дембовця. Її особливістю було те, що головний споживач — хімічний завод у Дворах (наразі вже частина Освенциму) — знаходився посередині маршруту, тоді як з Дембовця почались поставки природного газу із відкритого там родовища. У 1953-му до західної ділянки також почало подавати газ родовище у Маркльовіцях, для чого проклали перемичку довжиною 46 км з діаметром 300 мм.

У 1957—1958 роках від Освенцима спорудили відгалуження для подачі газу до розташованого за три десятки кілометрів північніше Сосновця.^[1][2][3]

Також можливо відзначити, що за кілька років після спорудження трубопроводу до Тарнова розтоцьке блакитне паливо почали подавати і у північному напрямку, через ще масштабніший Центральний газопровід.