Розтоки (Рахівський район)
Розто́ки — село в Богданській сільській громаді Рахівського району Закарпатської області України. ГеографіяРозтоки розташовані на обох берегах Білої Тиси, за 6 км від Рахова. У селі струмок Берендай впадає у річку Білу Тису. У селі є такі присілки (кути): Усті-Ріки, Межиріки, Пелехоя, Янківка, Кривий, Медведиця, Меришір, Аршиці, Берендей, Штивйора, Тищора, Ґрегіт. ІсторіяПерші згадки про місцину в історичних документах відносять до 1651 року. За переказами, село заснували рибалки, які прокладали для ловлі риби ростоки (рукави). Назва села в різних історичних джерелах за роками: 1898 — Rosztik (Hnt.), 1907 — Nyilas (Hnt.), 1913 — Nyilas (Hnt.), 1918 — Nyilas (Hnt.), 1925 — Novoszelica, Roztoky (ComMarmUg. 112), 1944 — Nyilas, Ростокъ (Hnt.), 1983 — Розтоки, Ростоки (ZO). 1 вересня 2007 року в Розтоках відкрито новозбудовану школу, яку реорганізували в ЗОШ І-ІІІ ступенів ПрисілкиВсі селища (теперешні присілки) були об'єднані з Розтоками 15 квітня 1967 року рішенням облвиконкому Закарпатської області № 155. Аршиця Перші згадки про місцину в історичних документах відносять до 1651 р. (за переказами). В австро-угорських реєстрах згадується у 1898 році. В селі з 2003 року діє релігійна громада і храм Св. Георгія Свинарки Перша згадка у ХІХ столітті Берендей Перша згадка у ХІХ столітті 1888: Berendej (Beredéj), 1892: Berendaj, 1898: Berendaj, 1907: Gerendás, 1913: Gerendás, 1918: Gerendás, 1967: Берендей. Берендей згадується також у кадастрових мапах 1863 року — Berendej. Межиріка Перша згадка у ХІХ столітті Мерешір Перша згадка у ХІХ столітті Устья-Ріки Перша згадка у ХІХ столітті. 1898: Tiszaköz, 1907: Tiszaköz, 1913: Tiszaköz, 1944: Tiszaköz, Устьреки. НаселенняЗгідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 2513 осіб, з яких 1210 чоловіків та 1303 жінки.[1] За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 2754 особи.[2] МоваРозподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[3]
Релігійні спорудиНа території села розташовано три церкви. З них дві православної конфесії — Ілліївська та Георгіївська; Михайлівська греко-католицька церква та православний монастир Серафима Саровського, який розташований високо в горах, в урочищі Тищора. Це одна з найвисокогірніших культових споруд в Україні. Церква св. пр. Іллі (1984 рік)Дерев'яну церкву Пророка Іллі збудували в 1925 році (за іншими даними — у 1929) місцеві майстри Степан Кокіш та Иовнаш. За стилем церква була «середньогуцульською», тобто мала бокові прибудови обабіч видовженої нави і невеличку башту під шатровим верхом з главкою. Особливістю цієї церкви були башти з шатрами та главками над боковими раменами. Дерев'яна церква згоріла в 1976 р. У церкві була ікона «Благовіщення» з написом: «Сей образ купив раб божій Василь Довганич з жоною своею Фенею на свое доброе здоровя и за отпущеніе гріхов своих маляр лявіц Китс ро бж 1709 м.ию. д. В. (прим. 2 червня 1709 р.)»[4]. Жолтовський бачить на іконі підпис майстра Лявіца Китсана. У 1984 р. громаді вдалося збудувати цегляну церкву, яка в мурованому варіанті повторила композицію об'ємів дерев'яної церкви. Навесні 1998 р. завершення церкви замінили на цибулясті бані. Примітки
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia