Рокицький Адам Аполлінарійович

Адам Рокицький
Народився	1846(1846)
Помер	20 липня 1925(1925-07-20) с. Глещава (нині Теребовлянський район Тернопільська область
Підданство	Російська імперія
Національність	поляк
Діяльність	землевласник

Адам Аполлінарійович Рокицький гербу Рогаля^[1] (1846 — 20 липня 1925, Глещава (нині Теребовлянський район Тернопільська область) — український землевласник, брат матері відомого українського політичного діяча, історика, публіциста і теоретика українського консерватизму В'ячеслава Липинського.

Адам Рокицький вважався спадкоємцем поширеної колись серед правобережного панства прихильності до окремішніх форм місцевого життя, яка в першій половині XIX століття виявлялась у так званій «балагульщині» і в «козакофільстві». В цій традиційній прив'язаності збереглися останні риси та сліди старої шляхетсько-української культури, стародавні форми життя. На перегони, полювання тощо Адам Рокицький, за свідченням знайомих, з'являвся на старомодних українських шарабанах та бричках, з типовою для України «балагульською» упряжжю, з прислугою, одягненою по-козацьки.

Рокицький любив одягати «славутську» українську бурку або шляхетську чамару.

А був в ціх зовнішніх формах глибокий зміст: був в них цей окремий своєрідний тип щоденного життя, без якого не може бути ані окремої культури національної, ані сполученя в одну в культурно-національну цілість верхів і низів громадянства

.

За рахунок активної господарської діяльності Адам Рокицький добився процвітання свого маєтку. Він господарював сам, не користуючись послугами управителів та орендарів. Цей «освічений поміщик» став взірцем для наслідування В'ячеславом Липинським у господарюванні на землі, отриманій у дарунок.

У заповіті Адам Рокицький, будучи бездітним, відписав ділянку землі у рідному селі Русалівка В'ячеславові Липинському для закладення сільськогосподарської школи для селян.

На думку Льва-Ростислава Біласа, Адам Рокицький відіграв вирішальну роль у формуванні національного самоусвідомлення свого сестринця. Завдяки йому молодий Липинський не лише дуже цікавився історією України і козацтва, а й «запалав до неї великою любов'ю»^[2].

Адам Рокицький часто гостював у Липинських і дуже любив первістка сестри, якому в подальшому подарував хутір Русалівські Чагарі на Уманщині поблизу свого маєтку Русалівка.

Рокицький приділяв чимало уваги місцевому громадському життю: брав досить активну участь у земстві, чільний член Умансько-Липовецького рільничого товариства, київської організації «Просвіта».

За словами графа Адама Монтрезора (сказані ним у некролозі), Адам Рокицький, належав до:

старих типів українського правобережного шляхтича-пана, одного з цих представників нашої земельної верстви, що ціле життя присвятили невтомній, витривалій праці на землі, — праці, яка лягала в основу культури та загального добробуту цієї землі

.

З діда-прадіда поміщики зразка Адама Рокицького, зв'язавши свою «долю з долею своєї дідівщини», на відміну від колоністів, які звертають «серця і думки» у бік метрополії, черпали свою силу в любові до землі, на якій народилися і вкладали в неї свою працю^[3].

• Білас Лев-Ростислав. В'ячеслав Липинський — як історик / Я. Б. Пеленський // В'ячеслав Липинський Історико-політологічна спадщина і сучасна Україна. — Київ-Філадельфія : Східноєвропейський дослідницький інститут ім. В. Липинського, Інститут української археографії АН України ; Інститут східноєвропейських досліджень АН України, Українська правнича фундація, 1994. — Т. 1. — С. 30—42. — (В'ячеслав Липинський: твори, архів, студії).

• Монтрезор Адам. Адам Рокицький (Некролог) // Хліборобська Україна. — Відень, 1925. — С. 386.
• Масенко Віталій. Лицар меча й плуга. — 2010.