Руднєв Лев Володимирович

Руднєв Лев Володимирович
Народження	13 березня 1885(1885-03-13)[1]  Новогород, Російська імперія
Смерть	19 листопада 1956(1956-11-19)[2][3][4] (71 рік)  Москва, СРСР[2]
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна (підданство)	СРСР
Навчання	Вище художнє училище при Російській імператорській академії мистецтв
Діяльність	архітектор, викладач університету
Архітектурний стиль	неокласицизм, російський неокласицизмd і сталінський ампір
Найважливіші споруди	Палац Культури і Науки і МДУ
Заклад	Московський архітектурний інститут
Нагороди
Руднєв Лев Володимирович у Вікісховищі

Лев Володимирович Ру́днєв (рос. Лев Владимирович Руднев; нар. 13 березня 1885, Новгород — пом. 19 листопада 1956, Москва) — російський радянський архітектор, живописець, скульптор і педагог; дійсний член Академії будівництва і архітектури СРСР, професор, доктор архітектури.

Народився 1 [13] березня 1885(18850313) року в місті Новгороді (тепер Великий Новгород, Росія) в сім'ї вчителя. 1895 року родина Руднєвих переїхала до Риги, де Лев закінчив реальне училище і художню школу. 1906 року поступив на архітектурний факультет Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі (навчався у Леонтія Бенуа). Одночасно із навчанням в Академії, з 1912 року працював у майстерні академіка Івана Фоміна в якості його помічника. В ці ж роки почав самостійно виступати на архітектурних конкурсах і здійснив свою першу споруду — церкву-школу в селі Селезнівці Катеринославської губернії. 1913 року здійснив поїздку до Італії. У 1915 році закінчив Академію (дипломна робота — внутрішній двір університету) і продовжив працювати у майстерні Івана Фоміна (до 1916 року) та брати участь в архітектурних конкурсах.

З 1918 року — професор Петроградської академії мистецтв. З 1925 року керував архітектурною майстернею Будкому в Ленінграді, працював над проєктами та здійсненнями низки житлових і громадських будинків. 1942 року переїхав до Москви, де продовжив працювати над великими адміністративними спорудами, проєктування яких розпочав ще у Ленінграді. В перші роки після німецько-радянської війни працював над планами відбудови і реконструкції Воронежа, Сталінграда, Риги та інших міст, зруйнованих під час війни; працював над проєктами колгоспного будівництва, проєктував пам'ятники німецько-радянської війни. У 1948—1952 роках викладав у Московському архітектурному інституті (серед учнів Борис Бархін, Євсей Вітенберг, Володимир Мунц, Віктор Асс, Ігор Рожин).

Помер в Москві 19 листопада 1956 року. Похований на Новодівочому цвинтарі в Москві (ділянка № 1, ряд 44). Надгробок — стела з рожевого з чорними вкрапленнями каменю, на якій викарбувані портрет архітектора і великий напис російською мовою:

ЛЕВ РУДНЕВ
АРХИТЕКТОР

Стела встановлена на відполіровану могильну плиту з темного граніту^[5].

Серед робіт архітектора:

• Пам'ятник Жертвам Революції на Марсовому полі в Петрограді (1917);
• Профілакторій Московсько-Нарвинського району в Ленінграді (1927, у співавторстві з Олегом Ляліним);
• Будівля Військової академії імені М. В. Фрунзе в Москві (1937, у співаторстві з Володимиром Мунцем);
• Будівля Наркомату оборони^[ru] на вулиці Маршала Шапошникова № 14/1 в Москві (1934—1938, у співаторстві з Володимиром Мунцем);
• Третій будинок Міністерства оборони^[ru] на Фрунзенській набережній № 22 в Москві (1938—1955, у співаторстві з Володимиром Мунцем);
• Житловий будинок на вулиці Садовій-Кудринській № 28—30 у Москві (1947, у співавторстві з Володимиром Мунцем та Вікторомм Ассом);
• Головний корпус МДУ на Ленінських горах у Москві (1949, спільно з архітекторами Сергієм Чернишовим, Павлом Абросимовим, Олександром Хряковим та іншими; 1949—1953);
• Будинок уряду Азербайджанської РСР в Баку (1952, у співаторстві з Володимиром Мунцем);
• Палац культури і науки у Варшаві (1952—1955, у співавторстві).

Галерея

Пам'ятник Жертвам Революції	Головний корпус МДУ	Палац культури і науки	Будинок уряду Азербайджанської РСР

Серед художніх робіт:

Автор розпису на порцеляновій тарілці (1924); гіпсового портрету Олександра Маковського (1953).

• Медаль «За перемогу над Німеччиною» (8 жовтня 1945^[6]);
• Два ордена Трудового Червоного Прапора:
  • 13 березня 1945 — до 60-річчя;
  • 12 квітня 1955 — до 70-річчя;
• орден «Знак Пошани» (1947; в ознаменування 800-річчя Москви);
• Сталінська премія І ступеня (1949; за Головний корпус МДУ);
• Командорський орден Відродження Польщі (за будівництво Палацу культури і науки).

Архітектору встановлені меморіальні дошки:

• в Санкт-Перербурзі на вулиці Кірочній, 17, де з 1925 по 1942 рік він жив (1989, граніт; архітектор Віктор Хазанов)^[7];
• в Москві на вулиці Садовій-Кудринській № 28—30, будівля 1, де він жив^[8].

Іменем архітектора у 1972 році названа вулиця у Санкт-Петербурзі.

Скульптор Микола Нікогосян створив скульптуру Льва Руднєва в повний зріст.

• В. Є. Асс, П. П. Зінов'єв, В. В. Лебедєв, В. О. Мунц, Я. Й. Свірський, В. В. Хазанов; Загальна редакція Я. О. Свірського. Архитектор Руднев. Москва, 1963 (рос.);
• Руднев Лев Владимирович // Большая советская энциклопедия : у 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).;
• Исскуство стран и народов мира. Краткая художественная энциклопедия. Советская энциклопедия. Москва. 1971. Том 3. сторінка 723.(рос.);
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.;
• Популярная художественная энциклопедия. Архитектура • Живопись • Скульптура • Графика • Декораивное искусство. Советская энциклопедия. Москва. 1986. Книга ІІ. сторінка 202 (рос.).