Руська Мокра

село Руська Мокра
	Панорама селаПанорама села
Країна	Україна
Область	Закарпатська область
Район	Тячівський район
Тер. громада	Усть-Чорнянська громада
Код КАТОТТГ	UA21080190040071485
Основні дані
Засноване	1760
Населення	2016
Площа	24 км²
Густота населення	84 осіб/км²
Поштовий індекс	90521
Телефонний код	+380 3134
Географічні дані
Географічні координати	48°20′54″ пн. ш. 23°54′3″ сх. д. / 48.34833° пн. ш. 23.90083° сх. д.
Середня висота; над рівнем моря	557 м
Водойми	р. Мокрянка
Найближча залізнична станція	Тересва
Відстань до; залізничної станції	52 км
Місцева влада
Адреса ради	90521, с. Руська Мокра, вул. Миру, 225
Карта
	Руська Мокра
	Руська Мокра
Мапа
	Руська Мокра у Вікісховищі

Ру́ська Мо́кра — село в Україні, в Усть-Чорнянській селищній громаді Тячівського району Закарпатській області.

Населення становить 1490 мешканців, нараховується 592 домогосподарства. Село розташоване в горах, за 55 км від автотраси Мукачеве — Івано-Франківськ і за 65 км від райцентру (Тячів). За 8 км вище лежить село Німецька Мокра. Площа села — 24 км²^[1].

Географія

Село Руська Мокра розташоване на берегах річки Мокрянка, на висоті 600 м над рівнем моря. Село простягається від південного сходу до північного заходу. Межею Руської Мокрої з Німецькою Мокрою є урочище «Церковний звур», а зі сторони Усть-Чорної — урочище «Заньово». На заході височіють гори Гропа і Ружа, які продовжуються полонинами Кичера і Красна, що височать над селом з південної сторони. Від Усть-Чорної на захід простяглася полонина Діл на південно-східну сторону до урочища «Яновець», а з півночі розташована полонина Прибуй. Найвища вершина — гора Стримба (понад 1600 м над р. м.)^[1].

На північно-західній околиці села струмок Климовець впадає у річку Мокрянку.

Клімат

Через специфіку розташування населеного пункту серед гірських хребтів — Красна, Привододільні Ґорґани, Свидовець, у селі Руська Мокра сніг лежить у середньому 162 дні на рік. Найдовше зберігався 178 діб. Гори затіняють територію від прямих сонячних променів. Тому, в селі часто випадають опади і зберігається похмура погода^[2].

Походження назви села

Через те що літо супроводжувалося частими опадами, корінні жителі, русини, назвали село Руська Мокра, а прилеглу річку — Мокрянка^[1].

Історія

Селище заселене дворянською родиною Довгаї, і вперше згадується в статуті в 1638 році. Пізніше знову згадується у переписі 1715-1720 рр.

Поширені прізвища в селі на кшталт Горкавчук, Країло, Магаль, Менджул, Міцура, Попина, Ігнатюк, Лазур, Ферима, свідчать про те, що їхні предки були опришками. Основне заняття перших поселенців — полювання на диких звірів, чию шкуру обмінювали на харчі та інші потреби. Також розводили овець, яких випасали потім на полонинах.

Згодом у 1775 році до русинського населення додалися німці.

У 1922 році чеський уряд зініціював прокладання вздовж села вузькоколійки, яка ще 18 км простягалася за межі сусіднього села Німецька Мокра. Ліс та інші матеріали вивозили аж до Тересви.

З 1942 рік — початок підготовчих робіт по спорудженню оборонної лінії з назвою «Лінія Арпада». Одна з таких ліній проходить між селами Усть-Чорна — Руська Мокра та Усть-Чорна — Брустури.

Жовтень 1944 року — село відібрали від німецько-угорських окупантів інші окупанти.

1946 рік — в селі Руська Мокра створено першу сільську раду. Через укрупнення сільських рад у 60-х роках, об'єднали села Німецька Мокра, Брустури та Руську Мокру, а сільська рада розміщувалася в селі Усть-Чорна.

1992 рік — в селі Руська Мокра знову відкрили власну сільську раду.

У 50-ті роки молоді спеціалісти, які приїхали в село, започаткували колгосп «Комсомолець», який згодом перейменований в «Молоду гвардію»^[1].

У 1998 та 2001 роках у селах Руська Мокра та Німецька Мокра повінь знесла 28 будинків та пошкодила 42 домогосподарства, а також дамби, вулиці, мости^[3].

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1374 особи, з яких 650 чоловіків та 724 жінки^[4].

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1357 осіб^[5].

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[6]:

Мова	Кількість	Відсоток
українська	1348	99.26%
російська	6	0.45%
німецька	3	0.22%
єврейська	1	0.07%
Усього	1358	100%

Освіта

1947 рік — заснування руськомокрянської школи (чотири початкові класи у пристосованих хатах вибулих німців).

1955 рік — запровадження семирічної школи на зміну старій, яка у 1962 році стала восьмирічною.

У 1972—1975 роках — зведення корпусу нової школи.

За часи незалежності восьмирічну школу реорганізовали в загальноосвітню школу І-ІІ ступенів.

У 1946 році відкрито сільську бібліотеку у будівлі сільської ради, де організовувались громадські організації, клубно-бібліотечні ради, тощо^[1].

Релігія та храми

В селі є три конфесії: православна, греко-католицька та Християн Віри Євангельської^[1].

Церква Успіння пр. богородиці (1935 рік)

У 1801 р. згадують дерев’яну церкву, що розпадалася і не підлягала ремонту. Того ж року уряд подав проект і кошторис на будівництво нової церкви.

Дерев’яна церква, споруджена в 1826 p., належала до невеликої групи церков верхів’я Тересви, збудованих під впливом будівельних традицій місцевих німців-колоністів.

Церква згоріла 1971 р. У 1972 р. у подібному стилі спорудили дерев’яну православну церкву.

Комуністичне керівництво закрило на це очі, домовившись, що споруда буде без вежі. Вежу збудували аж у 1989 р. До 1998 р. зберігалася каркасна дерев’яна дзвіниця, що стояла коло старої церкви.

На початку 1990-х років місцеві греко-католики перебрали колишню римо-католицьку церкву, перетворену за радянської влади на клуб.

Упродовж 1998 – 1999 років вірники відремонтували приміщення, пофарбували церкву в інтер’єрі, перекрили дахи. Різьбярську роботу виконав Юрій Бурса, малювання ікон та настінних композицій забезпечив Василь Романів з Хуста, гіпсову ліпнину в інтер’єрі зробив Вадим Мордвінов, а два майстри з Вонігова збудували за планом священика нову вежу. Все це стало можливим завдяки великій організаційній роботі пароха Петра Креніцкого. Відновлений храм Успіння пр. Богородиці освятив 7 листопада 1999 р. єпископ Іван Маргітич у присутності священиків Янка Лемеша та Івана Чейпеша.

Церква Вознесіння Господнього (1973 рік)

Будувати дерев’яну церкву Успіння православна громада почала в 1928 p., але до кінця 1930-х років споруду не було повністю завершено.

З приходом радянської влади будівлю зняли з обліку в 1953 році і розібрали. Стара дерев’яна греко-католицька церква, збудована під впливом архітектурних традицій місцевих німців, служила православній громаді, але в 1971 р. згоріла.

У 1972 р. місцеві майстри Михайло Іванишин та Іван Менджул збудували подібної форми нову дерев’яну церкву. Комуністичне керівництво якось прогледіло цей нечуваний крок і в 1973 р. вимушене було дати дозвіл на спорудження молитовного будинку, але заборонило ставити вежу, яку збудували аж у 1989 р.

У 1991 р. зовнішні стіни поштукатурили, а потім поставили ще кілька цибулястих куполів. Просту каркасну дзвіницю, що залишилася від старої церкви, замінили на нову в 1998 р.

Рекреація і туризм

На території села є 5 мінеральних джерел з корисними для здоров'я людей властивостями, а також три туристичні комплекси: «Діана», «Ялинка» та «Карпати»^[1].

Найбільш дощовий населений пункт Карпат з річним показником опадів 2238 мм^[7].

У травні 2008 року на території села розпочав свою діяльність гостинний двір "BergWind". В гостинному дворі частими гостями є люди з України, Австрії, Німеччини, Чехії, Польщі,а також з Нідерландів, Білорусі, Словаччини, Литви, Естонії, Франції, Фінляндії.

Видатні люди села

Михайло Федорович Країло — делегат Першого з'їзду народних комітетів Закарпаття, перший голова села;
Михайло Іванович Менджул — професор, доктор біологічних наук;
Василь Михайлович Країло — начальник військового госпіталю, доктор медичних наук;
Михайло Іванович Країло — голова Тячівської районної ради, голова Закарпатської обласної ради і облвиконкому, Представник Президента України в Закарпатській області^[1].