Витоками й складниками духопоетики Ільї Ріссенберга мені гадаються російський фольклор (пісенний — традиційний і міський), єврейська релігійність (псалмотворчість). Нетривіяльна музикальність, своєрідність просодії, тяготіння у творчості до звуку (де кожний елемент перегукується з кожним, за яким більшою або меншою мірою інтуїтивно проступає сенс, роблять вірші І. Ріссенберга видатними. Самовитість звуку іноді уводить поета в ті емпіреї, де його читач часто-густо вже не в змозі пробитись до сенсу, і, здається, в таке саме становище потрапляє сам творець. У кожному разі ми повинні довіритись самодостатності цих текстів (назвить їх, коли завгодно, псалми), цим „замовлянням“, і зберегти їх для читачів — можливо, проникливіших.
Як символісти виховали читача для всієї Срібної доби, так тепер Ріссенбергу доводиться виховувати читача для одного себе. Але, можливо, так трапляється з усяким новим поетом.
Ілля Ріссенберг, людина з німецьким прізвищем, яке слов'янською можна було б перекласти як… ну, наприклад, Розривгора, кілька десятиліть наполегливо, безоглядно, безвідривно будує у своїх віршах п'яту східноєвропейську мову <…>. Саме тому туди як будівельний матеріал годиться все — і Даль, і вчорашня безкоштовна газета, і взагалі будь-яке слов'янське, єврейське та тюркське слово. <…> Мова ворушиться, змінюється, проявляється, знаходить свою парадигматику, визначає свої лексичні та синтаксичні кордони, намацує власні способи словотворення та фразобудування, у тому числі пов'язані з її єврейською природою <… >. І це — ні з чим не порівнянне видовище; стежити за цим — як наживо бути присутнім при Горотворенні. Подумайте, чи стикалися ви коли-небудь із чим-небудь рівно величним: самотнє, неухильне, безнадійне створення цілої мови? Мови, для якої немає й не буде народу, мови, у якої немає й не буде продовження. Але у якої є і буде поезія.
<… > біля витоків цієї складної, складеної, темної, а то й невиразної мови Ріссенберг, напівросійською, напівукраїнською, напів-знову-сотвореною, — прагне не те щоб навіть створити (Ріссенберг традиціоналіст, ми пам'ятаємо), а знову знайти втілення тієї небувалої, нетутешньої, неймовірної мови, на якій говорить лише Полігімнія. Та й то не завжди.