Садово-Ботанічна вулиця
Садово-Ботанічна ву́лиця — вулиця в Печерському районі міста Києва, місцевості Звіринець, Бусове поле, Верхня Теличка. Пролягає від Бастіонної вулиці (як її продовження) до Залізничного шосе. Прилучаються вулиці Звіринецька (двічі), Ржищівська, Омелютинська, Дубенська, провулки Садово-Ботанічний і Звіринецький. ІсторіяВулиця виникла в 2-й половині XIX століття як сполучення вулиць Омелютинської і частини Військово-Кладовищенської, які було об'єднано 1955 року[1] під назвою Тимірязєвська на честь Климента Тимірязєва. Решта Військово-Кладовищенської вулиці 1957 року набула назву вулиця Алексієнка[2] (вулиця Петра Алексієнка), на честь Петра Алексієнка (вулицю ліквідовано на початку 1980-х років у зв'язку зі знесенням старої забудови). Сучасна назва — з 2022 року[3]. Неподалік до середини XX століття також існувала Садовоботанічна вулиця. ЗабудоваМалоповерхова садибна забудова на сучасній вулиці Садово-Ботанічній, на її відтинку від вулиці Ржищівської до Садово-Ботанічного провулку, та на відтинку від Вулиці Соловцова до Залізничного шосе, зафіксована на мапах Києва 1925 року[4]. У 1930-х роках приватними садибами забудовується простір між Садово-Ботанічною та Звіринецькою вулицями[4]. Внаслідок зростання населення у цій місцевості на вулиці у 1938 році збудували двоповерхову школу за типовим проєктом 118, розраховану на 280 учнів (№ 36), після Другої світової війни шкільну будівлю розширили та надбудували третій поверх[5]. За Генеральним планом Києва 1930-х років Тимірязєвську вулицю мали значно розширити, перетворивши її на трасу, що з'єднувала б Печерськ і район сучасної Видубицької розв'язки, а також у даній місцевості планували звести низку науково-дослідних інститутів. Однак ці плани так і не були втілені в життя[5]. У другій половині XX століття місцевість, де пролягає Тимірязєвська вулиця, починає активно забудовуватися спочатку малоповерховими приватними садибами, а пізніше — більш висотними житловими будинками. За незалежної України, у 2000-х роках тут починають будувати житлові комплекси преміального сегменту, з різною поверховістю. Так, наприкінці 2000-х років на розі з Тимірязєвським провулком звели елітний житловий будинок, що складається з двоповерхової основної частини та шестиповерхової кутової частини, виконаної у вигляді башти (№ 30/1—34-б)[6], наприкінці 2010-х років — восьмиповерховий багатоквартирний житловий будинок (№ 28/2). Пам'яткиХрам-пам'ятник Святого Миколи Чудотворця на Братському кладовищі (будівництво тривало в 1915—1917, незавершений). Пам'ятка архітектури місцевого значення (з 2008). Нині — лабораторний корпус Інституту проблем міцности НАН України (№ 2-А).[7][8][9] Установи та заклади
Меморіальні дошки
Примітки
Джерела
|
Portal di Ensiklopedia Dunia