Самопрезентація

Самопрезентація — процес представлення людиною власного образу у соціальному світі, який свідомо або несвідомо спрямований на створення у оточуючих певного враження себе.^[1]

Концепція самопрезентації виникла з традиції символічного інтеракціонізму. Традиція СІ є унікальним соціологічним внеском у галузь соціальної психології, яка розглядає процеси, за допомогою яких індивіди створюють соціальне середовище і домовляються про нього. СІ припускає, що саме через взаємодію та розвиток спільних значень (символізм ) люди орієнтуються в соціальному світі/середовищі. Роботи Ервінга Гофмана, особливо «Презентація себе в повсякденному житті» (1959), є прикладом традиції СІ та є основоположним внеском у дослідження управління враженнями та самопрезентації.

Як основну функцію самопрезентації американський соціолог Е. Гофман називає визначення характеру соціальної ситуації з урахуванням можливості регулювання більшості соціальних взаємодій. За рахунок використання самопрезентації відбувається ефективне прийняття соціумом особистісних ролей суб'єкта впливу та їх взаємодії^[2]. Характер самопрезентації може змінюватись залежно від обставин чи цілей суб'єкта самопрезентації. Завдяки аналізу даного поняття Е. Гофманом, самопрезентація стала виступати як предмет соціально-психологічних досліджень.^[2]

Слідом за ранніми формулюваннями Гоффманом ідей самопрезентації соціальні психологи-експериментатори, такі як Едвард Е. Джонс і Баррі Р. Шленкер, розробили експериментальні методи для вивчення самопрезентації. Ця плідна робота надала емпіричні дані про самопрезентацію, які сприяли розвитку теоретичних тлумачень самопрезентації (наприклад, Schlenker 1975^[3]). Важливий текст Джонса «Ingratiation»^[en] представив залучення як форму управління враженнями, за допомогою якої актори можуть викликати позитивні відповіді в інших^[4]. Одна з таксономій стратегій самопрезентації включає залучення, залякування, саморекламу, приклад і благання^[5].