Саморегульована організаціяСаморегулівна організація (СРО) – це некомерційна організація, яка засновується на членстві, створюється з метою саморегулювання та об'єднує суб'єктів підприємницької діяльності, на основі єдності певної галузі виробництва товарів (робіт, послуг), або ринку товарів (робіт, послуг), або яка об'єднує суб'єктів за певним видом професійної діяльності. Історія СРОВперше поняття «саморегульована організація» (self-regulatory organization) було використане у законодавстві США за часів політики Нового курсу Т. Рузвельта. У ті часи створення таких організацій передбачалося Законом про ринок цінних паперів (Securities Exchange Act of 1934), відповідно до якого асоціаціям учасників ринку цінних паперів, національним фондовим біржам, Муніципальному правлінню з регулювання ринку муніципальних цінних паперів та зареєстрованим кліринговим агенціям надали статус СРО[1]. Закон про фінансові послуги Великої Британії (втратив чинність) вживав поняття «self-regulating organization», та визначав, що інвестиційну діяльність регулюють СРО, які у зв’язку з цим видають правила, які є обов’язковими для осіб, які є членами таких організацій або підзвітні їм [2]. Але слушною є думка С. А. Зинченко, яка зазначає що «законодавче вживання саме терміна «саморегулівна організація» в названих країнах обмежується лише сферою фінансових послуг та регулювання ринку цінних паперів» [3]. Однак можна зауважити, що дані організації можуть існувати також і в інших галузях підприємництва, проте зазначений термін щодо них не використовується законодавством згаданих країн. У постсоціалістичних країнах можна побачити дещо іншу ситуацію. Інститут СРО був запозичений і утворений у різних сферах підприємництва, що стало наслідком того, що терміна «саморегулівна організація» почав вживатись в багатьох галузевих законодавчих актах. Тому можна прослідкувати тенденцію: організації вважаються саморегулівними, якщо галузевим законодавством передбачено можливість утворення СРО та встановлені певні вимоги до них. А організації, які хоча й мають схожість із СРО, але утворені в інших галузях, такого статусу не мають. Досить важливою є думка багатьох вчених, які зазначають, що «проблема відмежування СРО від інших подібних їм організацій не повинна зводитися тільки до аналізу чинного законодавства з погляду наявності чи відсутності в ньому вказівки на надання певним організаціями статусу СРО». Тому необхідно з’ясувати критерій, який буде універсальним для відмежування СРО від звичайних непідприємницьких товариств. ОзнакиОзнаки саморегулівних організацій:
Досить важливою є мета утворення таких організацій. Перші СРО були організаціями у галузі медицини, реклами, адвокатури тощо, вони мали подвійну мету: з одного боку, дані організації створювались для захисту інтересів і прав споживачів товарів (робіт або послуг) членів СРО. Для реалізації даної мети були встановлені додаткові норми, правила і підвищені стандарти діяльності, утворені фонди для відшкодування шкоди тощо. З іншого боку, для підвищення конкурентоспроможності та захисту їх ділової репутації на ринку, адже у такий спосіб забезпечувалися й інтереси самих членів СРО. Тому мета СРО полягає не тільки у здійсненні «регулювання для регулювання», а й у встановленні підвищених стандартів, додаткових правил, норм діяльності для їх членів і контролю за їх дотриманням з метою забезпечення ділових інтересів членів СРО та задоволення інтересів споживачів [3]. КласифікаціяДо основних видів саморегулівних організацій можна віднестисти наступні:
ФункціїДо обов’язкових функцій належать:
Нормотворча функція означає, що СРО приймаються і затверджуються стандарти діяльності, правила, норми, які регулюють діяльність суб’єктів підприємництва. Такі правила спрямовані на регулювання не лише відносини між самою організацією та її, а й між членами СРО та споживачами їх робіт (товарів або послуг), які складаються у процесі здійснення членами СРО своєї професійної діяльності та/або підприємницької. Проте, якщо правила організації передбачають виключно регулювання діяльності її працівників або внутрішніх структурних органів, прав і обов’язків її членів, то таку організацію не можна вважати саморегулівною. Контрольна функція знаходить свій прояв у забезпеченні з боку членів СРО контролю за дотриманням прийнятих нею норм, правил і стандартів діяльності. Оганізація не може вважатися саморегулівною за відсутності такого контролю. Пунітивна функція проявляється у тому, що особи, які порушують встановлені правила, стандарти та норми, притягуються до відповідальності. У локальних актах, що приймаються СРО, встановлюється перелік санкцій. До факультативних функцій можна віднести такі:
Дослідження саморегулівних організацій в УкраїніУ вітчизняній науці проблемам статусу СРО присвячено небагато досліджень. Зокрема, це публікації І. М. Кучеренко, О. В. Кологойди, О. Ю. Тичкової, М. М. Слюсаревського та деяких інших вчених. Примітки
Див. також
Джерела
Література
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
