Санаторійна зона (повість)
«Санаторійна зона» (пізніша назва — «Повість про санаторійну зону») — повість М. Хвильового (1924), в якій письменник зобразив «санаторійну зону», якою стало пореволюційне українське суспільство. Ідейно-тематичний змістМ. Хвильовий у повісті показав, що розгул жорстокості, жахи громадянської війни не минули безслідно для духовного здоров'я народу, нації. Колишні революціонери, будівничі нового життя стають «зайвими людьми», відчуваючи прірву між своїми ідеалами й реальною дійсністю, їх шлях невизначений, їхні долі понівечені. За словами С. Павличко, М. Хвильовий «здійснює власний психологічний аналіз епохи та свого героя, дійшовши невтішного висновку: обоє невиліковні.»[1] М. Наєнко з цього приводу зазначає: «Санаторійна зона — це спроба епічного погляду не на окреме звиродніння вчорашніх „муралів революції“, а на загальне божевілля комуністичної системи і людини в ній.»[2] У повісті можна виокремити такі теми: самотності, туги, смутку, незадоволеності життям. СюжетПовість складається із щоденникових записів «хворої», яка вже на першій сторінці зазначає: «санаторійна зона — не театр маріонеток — це є розклад певної групи суспільства, за який (розклад) і за яку (групу) я не беру відповідальності.» Автор змальовує ізольований від життя санаторій, в якому лікуються вчорашні романтики революції від найрізноманітніших душевних хвороб: неврастенії, психопатства, звичайного одуріння. Комуністичні ідеали цих людей зруйновані, вони усвідомлюють власну приреченість, несумісність з добою. Санаторій постає прообразом цілого суспільства, у якому пробують вилікуватися представники всіх прошарків божевільного режиму. Загальна картина санаторію така: виття собаки, крик санаторійного дурня, постійно похмурі пейзажі, туман «стоїть стіною», смерть, яка переслідує всіх і декого наздоганяє, відчуття незахищеності і фатальної самотності, атмосфера недовіри й підозрілості. Скрізь панує істерика, божевілля. При цьому мешканці санаторію намагаються жити звичайним життям: «крутити пуговки» (тобто заводити між собою любовні романи), удаватися до філософських роздумів. Відповідальність в повісті за суспільство, яке постає в образі «санаторійної зони», взяв на себе спочатку Хлоня, втопившись у санаторійній водоймі, згодом повторив його «подвиг» Анарх, зважується від'їхати в сибірську тайгу сестра Катря. Залишилися в зоні тільки явні та приховані чекісти, «хвора» пацієнтка, санаторійний дурень як крайнє уособлення комуністичного божевілля, миршевий дідок та інші психопати-унікуми, що склали основу структури радянського котловану.[3] Дійсний світ М. Хвильового заселений різноманітними привидами, фантомами, примарними підозрілими постатями, ірреальними образами. Саме цей світ, навалившись на героїв повісті, часто підштовхує їх до страшних вчинків — морального та фізичного самознищення, спостерігається постійне заперечення суспільства, яке живе й діє згідно з логікою абсурду.[4] ГероїГоловним героєм та безпосередньо голосом автора є Анарх. Саме він — втілення роздумів, переживань, душевного неспокою й сумнівів М. Хвильового.[5] Анарх (ласкаво-глузливо названий Савонаролою) — недавній боєць революції, її «караючий меч», волелюбний мрійник, що переживши крах своїх ідей та ілюзій, опинився у становищі безпорадного хворого. Зло, заподіяне ним заради високої ідеї, — розстріли, «вбивство Бога» — почало свою руйнівну місію із душі Анарха, знищуючи його власні життєві сили, врешті призводить до самогубства. Майя — подруга Анарха. Таємна чекістка, готова вислідити, донести, революційною фразою розіп'ясти ближнього на політичному хресті. Шпигунство стає потребою її душі, єдиним засобом самоствердження. З власної ініціативи вона вистежує кожен крок Анарха з дня його появи в санаторії. Анарх не відчуває до Майї, котра шпигувала за ним, торгувала своїм тілом, злоби. Він приймає перевернуту ієрархію цінностей, моральний кодекс, яким вона керується. Хлоня — романтик революції, юний творець патетичних новел. Він шкодує за тим, що «моя епоха затуманила мій мозок і раптом зникла». Кілька разів намагався втопитися тільки через те, що «Леніна я вже ніколи не побачу». Карно — «караюча десниця» переможної революції. Замаскований агент, який за всіма стежив (читав навіть їхні листи). Катря — медична сестра. З задушливого санаторійного життя постійно намагається втекти в сибірську тайгу. Вона уособлює наївне сковородинівське поривання осмислити філософію життя. Унікум — пристосуванець-обиватель. Замість бути згідно з асоціацією унікальною, уособлює загальний примітивізм. Література
Примітки
|
||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
