Саримамбаш-Кермен
Саримамбаш-Кермен (також Сарамамбаш, Кермен-Баш[1]) — руїни середньовічного замку (укріплення) у південно-західній частині Криму, на території Бахчисарайського району. Розташований на горі Кермен, по правому березі річки Бодрак, приблизно за 2 км на південний схід від села Яни-Бадрак[2]. ОписУкріплення розташоване на широкому мисі по лінії північний схід — південний захід, з південного сходу обмеженого глибокою балкою Папас-Баїр (Чернечий ліс), з північного заходу — яром Джидаер-Дере. Оборонна стіна з буту, складеного на глині, перегороджує мис зі сходу в найвужчому місці. Товщина стіни 2,2-2,3 м, збереглася у висоту на 1,7-2,2 м. Перед стіною було вирито рів (глибина нині 0,7-1 м, ширина 3,5-5 м), протяжність стіни 327 м, майданчик фортеці розміром 345 на 325 м, площа укріплення 7,8 гектара. За 115 м від урвища балки Папас-Баїр розташований отвір воріт завширшки 2,5 м, перед воротами рів засипаний землею, засип з боків облицьований каменем. На території, огородженій стінами, видно сліди понад 50 будівель середньовічного поселення. Приблизно третина городища нині розорана[3]. На південно-західному краю фортеці розташовувався фонтан, вода до якого подавалася водогоном (завдовжки 1,5 км, у 1960-ті роки зруйнований) із керамічних труб від каптованого джерела, розташованого у верхів'ях балки Папас-Баїр. На території фортеці зафіксовано 62 кам'яних розвалу від будинків, підйомний матеріал з них належав до двох періодів: IX—X і XIII—XV століття, також є матеріальні свідоцтва активного життя Саримамбаша за ханських часів (XVI—XVIII століття, найпізніша знахідка — монети Каплана I Ґерая 1730-х років) — виокремлюють три хронологічні періоди життя поселення: «візантійський», «золотоординський» і «кримсько-татарський», а найімовірнішим часом виникнення укріплення рекомендується вважати 60-80-ті роки XIV століття[4]. Історія вивченняПерший опис пам'ятки залишив Петро Кеппен у роботі 1837 року «Про давнину південного берега Криму та гір Таврійських»
Владислав Юргевич, виходячи з висновків Кеппена локалізував городище, як пізньоскіфське укріплення Хавон[6], Микола Ернст також вважав городище скіфським[7]. 1946 року Євгеній Веймарн на Саримамбаш-Кермені виявив середньовічну кераміку, проте начальник експедиції Павло Шульц, ґрунтуючись на характері бутової кладки оборонної стіни, відніс час існування укріпленнядо «таврської пори» (тобто VIII—III ст. до н. е.)[8]. При візуальному обстеженні Віктором Мицем у 1978 році підйомний матеріал не виходив за хронологічні рамки XIV—XV століття[7]. При цьому історик Ігор Баранов в нарисі «Пам'ятники ранньосередньовічного Криму» для капітальної праці «Археологія Української РСР» відніс час виникнення фортеці до V століття[9]. Примітки
|
|||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
