Свічка Яблочкова

Сві́чка Я́блочкова — один з варіантів електричної вугільної дугової лампи, винайдений 1876 року П. М. Яблочковим (патент № 112024).

Історія

У 1874 році П. М. Яблочков узявся висвітлювати електричним світлом шлях Імператорському поїзду і на ділі ознайомився з незручностями використовуваних тоді регуляторів для вольтової дуги. Він задумав розробити конструкцію дугової лампи зовсім без регулятора, оскільки не вірив, що можна створити досконалий регулятор^[1].

Вперше свічку Яблочкова продемонстровано на виставці навчальних посібників у Лондоні в 1876 році, в 1877 — застосовано в Парижі на avenue de l’Opéra^[fr], а остаточно винахід визнано на першій Міжнародній електротехнічній виставці в Парижі в 1881 році. Свічки були закриті глазурованими кулями зі скла, з 4 або 12 свічками, з'єднаними послідовно.

Послідовна схема, в якій до того ж кожна куля живилася від свого електрогенератора, була дорогою і незручною, і Яблочков винайшов паралельну схему на змінному струмі, генератор змінного струму власної конструкції і трансформатори^[1].

Будова

Свічка Яблочкова складається з двох вугільних блоків, приблизно 6 × 12 мм у перерізі, розділених інертним матеріалом з гіпсу або каоліну. На верхньому кінці закріплено перемичку з тонкого дроту або вугільної пасти. Конструкцію зібрано і закріплено вертикально на ізольованій основі.

При підключенні свічки до джерела струму запобіжний дріт на кінці згоряє, підпалюючи дугу. Полум'я дуги яскраво світить, поступово спалюючи вугілля і випаровуючи ізоляційний матеріал. Перші свічки живилися змінним струмом від генератора Ґрамма.

При відключенні від джерела струму свічка гасне, і її не можна запустити знову, тому що жодного контакту між електродами немає. В такому випадку необхідно замінити свічку новою. Пізніше цей недолік усунули — Яблочков став підмішувати до ізолювальної маси, яка розділяла електроди, порошки металів. При відключенні струму і при згасанні свічки на торці ізолювальної маси утворюється смужка металу, і при повторному поданні електрики свічка знову запалюється.

Доданням в ізолювальну масу різних солей металів Яблочков досягав зміни кольору полум'я дуги^[1].

Перевага конструкції — відсутність механізму, що підтримує постійну відстань між електродами, які згоряють у міру горіння дуги. Електродів вистачало приблизно на 1,5 години, свічка коштувала 20 копійок^[1].

Помітним недоліком електричної свічки є постійний рух світної точки, що ускладнює будову рефлекторів у світильниках^[1].