Селективність (електроніка)Селективність у радіотехніці і електроніці — здатність радіоприймача виділяти сигнал лише тієї станції, на яку він налаштований, і відсікати сигнали інших станцій. Селективність як правило вимірюється у децибелах; значення селективності є логарифмом відношення амплітуди сигналу, який треба прийняти, до іншого сигналу, що «просочується» у кола радіоприймача. Селективність по сусідньому каналу — міра ефективності «придушення» сигналів, що розташовані поряд у частотній сітці (наприклад, у Європі для діапазонів середніх і довгих хвиль 9 кГц). Селективність по дзеркальному каналу є одним з показників якості супергетеродина, що показує, наскільки ефективно вхідні кола приймача затримують частоти «дзеркальних» станцій. Побудова кіл селекції![]() Навіть одиничний коливальний контур на вході радіоприймача забезпечує налаштування на потрібну станцію і до деякої міри ослаблює сигнали сусідніх станцій. Вдосконаленим варіантом, що забезпечує кращі характеристики, є смуговий фільтр — наприклад, два коливальних контури, зв'язані індуктивно (в англомовній літературі часто називається «радіочастотним трансформатором», англ. RF transformer). Ширина пропускання такого смугового фільтра напряму залежить від добротності контурів, що до нього входять. Для послідовного контуру смуга пропускання тим вужча, чим вища індуктивність і нижча ємність; для паралельного контуру навпаки. Деякими практичними обмеженнями у досягненні високої селективності LC-схем є:
Тому для підвищення селективності можна використовувати інші методи, наприклад, схеми з Q-множником та регенеративні приймачі. Супергетеродинні приймачі дозволяють використовувати один або кілька контурів з фіксованою проміжною частотою для підвищення вибірковості. Фіксоване налаштування усуває вимогу точного узгодження декількох каскадів підстроювання під час підстроювання[уточнити переклад][1]. Методи підвищення селективності![]() Ідеальний графік селективності радіоприймача має вигляд прямокутника, ширина якого дорівнює потрібній смузі пропускання.[2]
Див. такожДжерелаПодальше читання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia