Селянко Олександр Олександрович
Селя́нко Олекса́ндр Олекса́ндрович (9 листопада 1952 — 23 вересня 2001) — український та британський біофізик та нейрофізіолог, доктор біологічних наук. БіографіяУ 1974 році закінчив кафедру біофізики Київського державного університету та поступив у аспірантуру Інституту фізіології АН УРСР[1] З початку 1990-х років жив у Великій Британії, працював у лабораторії Девіда Брауна в Університетському коледжі Лондона, в якій стажувався ще в 1983-1984 роках.[2] Помер від раку 2001 року. У 2002 році було проведено міжнародний симпозіум з іонних каналів, присвячений Олександру Селянку. [3] Наукова діяльністьУ 1979 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Дія ацетилхоліну та серотоніну на нейрони верхнього шийного ганглія кролика». У 1987 році захистив докторську дисертацію на тему «Механізми активування та блокування хеморецепторів нейронів симпатичного ганглія». Вперше в світі разом з Володимиром Скоком і Віктором Деркачем зареєстрував збуджувальні постсинаптичні струми нейронів симпатичних гангліїв ссавців в умовах фіксації потенціалу. Також вони вперше довели потенціал-залежність цих струмів та виявили, що основною причиною специфічної кінетики цих струмів є деактивація нікотинових ацетилхолінових рецепторів.[1] Нагороджений Державною премією СРСР разом зі Скоком та Деркачем у 1989 році за дослідження механізмів блокування хемокерованих іонних каналах у периферичних синапсах.[4] Публікації
Примітки
Джерела
|
||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
