Селігей Олександр Минович
Олексáндр Ми́нович Селігéй (27 лютого 1939, Харків — 24 листопада 2020, Київ) — український інженер, учений і винахідник у галузі обчислювальної техніки. Створив новий напрям у цій галузі — запам'ятовувальні пристрої з перетворенням даних. Кандидат технічних наук (1973), доцент (2009), заслужений винахідник України (1998)[1]. ЖиттєписНародився в Харкові в робітничій сім'ї. Після закінчення середньої школи вступив у 1956 р. до Київського політехнічного інституту, де в 1961 р. отримав кваліфікацію інженера-електрика зі спеціальності «Математичні й лічильно-розв'язувальні прилади та пристрої» (перший випуск)[2]. З 1961 р. працював на Київському заводі «Радіоприлад», а в 1965—1999 рр. — на Київському заводі обчислювальних і керуючих машин та в Київському науково-виробничому об'єднанні «Електронмаш» — інженером, провідним інженером, начальником конструкторського бюро, завідувачем відділу електроніки, обчислювальної техніки та зв'язку[3]. У 1999—2004 рр. працював в Українському інституті промислової власності (Укрпатенті) старшим науковим співробітником, завідувачем відділу, головним експертом. З питань винахідництва опублікував 9 праць. У 2004—2014 рр. викладав у Кременчуцькому національному університеті імені Михайла Остроградського[4]. У 2009 р. отримав учене звання доцента кафедри комп'ютерних та інформаційних систем. Був членом бюро Кременчуцького регіонального центру з автоматичного керування при Кременчуцькому національному університеті імені Михайла Остроградського.  Син — мовознавець, доктор філологічних наук Пилип Селігей (нар. 1975). Помер у Києві 24 листопада 2020 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 33, тераса № 3). Наукова та винахідницька діяльністьУпроваджував у серійне виробництво пасивний запам'ятовувальний пристрій керуючої машини широкого призначення «Дніпро», розробленої Інститутом кібернетики імені В. М. Глушкова НАН України Розробив і супроводжував у серійному виробництві:
У 1973 р. без відриву від виробництва закінчив аспірантуру в Київському політехнічному інституті й захистив дисертацію «Постійні запам'ятовувальні пристрої з недвійковим представленням інформації» на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук (науковий керівник — член-кореспондент НАН України К. Г. Самофалов). Наукові інтереси стосувалися захисту даних у запам'ятовувальних пристроях та їх обробляння з метою підвищення надійності й технологічності, а також патентоздатності об'єктів інформаційних технологій. За результатами наукових досліджень опублікував 35 праць, створив 68 винаходів, на які отримав авторські свідоцтва СРСР, патенти України та Росії[5][6]. Більшість винаходів застосовано в промисловості. Винахід «Пристрій для контролю мікросхем ПЗС» відзначений грамотою Державного департаменту інтелектуальної власності в номінації «Кращий винахід — 2002». Брав участь у роботі всесоюзних науково-технічних конференцій з проблем запам'ятовувальних пристроїв, завад у цифровій техніці, інтегральних мікросхем пам'яті. Був членом бюро секції «Запам'ятовувальні пристрої» Науково-технічного товариства радіотехніки, електроніки та зв'язку ім. О. С. Попова. Вибрані публікації
Відзнаки
У мережіПримітки
|
|||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
