Серебрякова Зінаїда Євгенівна
Зінаїда Євге́нівна Серебряко́ва (до шлюбу Лансере, фр. Zinaida Serebrâkova; 30 листопада (12 грудня) 1884, Нескучне, Білгородський повіт Курської губернії (нині Харківська область, Україна) — 19 вересня 1967, Париж) — українська та французька художниця. Писала пейзажі, натюрморти і портрети. Авторка монументальних стінописів. Належала до товариства «Світ мистецтва». ЖиттєписНародилась 12 грудня 1884 в родинному маєтку Нескучне шостою дитиною у родині. Родовід Зінаїди походить від знаменитої династії скульпторів, архітекторів і художників Бенуа-Лансере. Батько скульптор-анімаліст Євген Олександрович Лансере. Мати, Катерина Миколаївна Бенуа–Лансере (1850 — 3 березня 1933 р.) — займалася графікою й живописом. Дід Микола Бенуа — архітектор, академік і професор архітектури Імператорської академії мистецтв. Брати: Євген (графік, живописець) та Микола (архітектор, художник). По сусідству на хуторі мешкала сестра батька — Зінаїда Олександрівна Лансере, у шлюбі Серебрякова. Ранні роки й навчання23 березня 1886, коли Зінаїді було 2 роки, помер від туберкульозу батько. Восени того ж року мати з шістьма дітьми переїхала до Санкт-Петербурга в будинок Бенуа (нині розташований на вулиці Глінки, 15). Перші художні навички Зінаїда отримала в родині. 1900 року закінчила Коломенську жіночу гімназію в Санкт-Петербурзі та вступила до художньої школи, яку заснувала княгиня Марія Тенішева. Навчалась у класі Іллі Рєпіна, проте залишила школу після місяця навчання в зв'язку з тимчасовим її закриттям після відходу з неї Рєпіна. У 1902—1903 мандрувала з матір'ю та двома сестрами Італією, знайомилася з творами класичного живопису й сама писала картини. У 1903—1905 вивчала художню майстерність у портретиста Осипа Браза в Санкт-Петербурзі. У 1905—1906 навчалась в Академії Ґранд-Шомьєр у Парижі. 9 вересня 1905 одружилася з інженером Борисом Серебряковим, сином її тітки — Зінаїди Лансере. У родинному маєтку на хуторі Нескучне нерідко влаштовували літературні й музичні вечори, які відвідували Костянтин Сомов, Сергій Прокоф'єв, Сергій Рахманінов, Анна Ахматова та ін. Лансере-Серебрякова досконало відтворювала картини відомих європейських майстрів, зокрема Рубенса й Тіціана в Ермітажі; Ватто, Жана-Оноре Фрагонара, Дега й Ренуара в Парижі. Дореволюційні роки Ранні твори — картини «Селянська дівчина» (1906, Російський музей) і «Квітучий сад» (1908, приватна колекція) передають любов до світу й людей, розповідають про мальовничу природу й селянське життя, різнокольорове буяння Слобожанщини[4]. Визнання приніс автопортрет («Зінаїда Серебрякова. Біля туалетного столика», 1909, Державна Третьяковська галерея), який в 1910 вперше презентували на виставці «Світ мистецтва». Згодом мисткиня написала ще 12 полотен — портрети рідних, знайомих, селян, пейзажі й етюди. Після автопортрета широку популярність набули картини «Купальниця» (1911, Російський музей), «К. Є. Лансере» (портрет рідної сестри — Катерини Євгенівни Зеленкової; 1911, приватна колекція) і «Катерина Лансере» (портрет матері художниці; 1912, Російський музей)[5]. У січні 1910 вперше виставила свої роботи («Автопортрет» та «Портрет няні») на Виставці сучасних російських жіночих портретів в редакції журналу «Аполлон». У 1911 вступила до товариства «Світ мистецтва». Її картини відрізнялась від творів інших членів групи простими сюжетами, гармонією і пластичністю. 1914—1917 — період розквіту її творчого й особистого життя. Пише серію картин, що відображають народне життя, селянську працю, природу рідного маєтку в Нескучному: «Селяни» (1914—1915, Російський музей), «Яблуня» (написана в родовому маєтку) тощо. Окремо у творчості Зінаїди Серебрякової виділяються зображення її чотирьох дітей. Найвідоміша картина «За сніданком» (1914) відтворює домашній затишок. Вагоме місце у її творчості займають картини «Жнива» (1915, Одеський художній музей) і «Вибілювання полотна» (1917, Державна Третьяковська галерея). Фігури селянок, зображені на тлі неба і поля, набувають монументальності, підкресленої низькою лінією горизонту. У 1916 Олександр Бенуа отримав замовлення на розпис Казанського вокзалу в Москві й запросив Євгена Лансере, Бориса Кустодієва, Мстислава Добужинського й Зінаїду Серебрякову долучитися до роботи. Вона взяла тему Сходу, де Індія, Японія, Туреччина та Сіам алегорично були представлені у вигляді красунь. У цей період вона працює над картиною на тему слов'янської міфології. Картина була незавершена. 1917—1924Зустріла Жовтневу революцію в рідному маєтку Нескучне. У грудні 1917 через грабежі сімей поміщиків, сім'я Серебрякових переїхала до Змієва. У 1918 чоловік був заарештований у Москві, потім звільнений, і 22 березня 1919 помер від висипного тифу в орендованій квартирі, розташованій на вулиці Конторська, 25-А в Харкові. До листопада 1919 родинний маєток Лансере-Бенуа-Серебрякових у Нескучному розграбували й спалили. Незадовго до цього вона із хворою матір'ю та чотирма дітьми переселилися до Харкова. Через дефіцит олійних фарб змушена була перейти на вугілля та олівець. У цей період написані одні з найвідоміших групових портретів дітей Серебрякової — «На терасі в Харкові» і «Картковий будиночок»[6]. Художниця відмовилася перейти на популярний за радянських часів футуристичний стиль або малювати портрети комісарів. У січні-жовтні 1920 працювала в Харківському археологічному музеї, де виконувала зарисовки експонатів. Сімейство жило в Харкові на межі бідності. У вересні 1920 отримала телеграму від Олександра Бенуа, який повідомляв про можливість для неї отримати роботу в одному з пітерських музеїв. У грудні 1920 сім'я переїхала до Петрограда. Перші місяці після переїзду родина мешкала на вулиці Лахтинській у квартирі харківських друзів — Б. С. й Р. А. Баскових, а згодом, у власній «дореволюційній» квартирі на 1-й лінії Василівського острова. Навесні 1921 разом із матір'ю та дітьми переїхала до «родинного будинку Бенуа» (вулиця Глінки). У квартиру підселили «на ущільнення» артистів МХАТу. Впродовж наступних років у її творчості з'явилися нові теми для малювання, а саме театральне життя. У 1924 роботи художниці з успіхом демонструвались на виставці в Нью-Йорку, де було представлено 14 полотен. Особливу зацікавленість у глядачів викликала картина «Спляча дівчинка на червоній ковдрі» (1923). ЕміграціяПопри постійну зайнятість, заробітку ледь вистачало, щоб прогодувати матір і чотирьох дітей. За порадою Олександра Бенуа, який працював в Парижі, Серебрякова 24 серпня 1924 поїхала до Франції, сподіваючись продати свої роботи і отримати замовлення на портрети. Перші роки життя в Парижі заробляла небагато, і все, що могла, відправляла до СРСР матері і дітям. Влітку 1925 до неї переїхав її молодший син Олександр, разом із ним вона жила в крихітній кімнаті. У 1927 до Парижу приїхав у відрядження її брат Євген Лансере, який зняв і допоміг обставити для неї двокімнатну квартиру. Після цього вона змогла виписати в Париж дочку Катю, яка приїхала туди в березні 1928. Із двома старшими дітьми, Євгеном і Тетяною, вона побачиться тільки через 36 років. У 1947 отримала французьке громадянство. У 1966 представлені її роботи на виставках, що проходили в Москві, Ленінграді та Києві. Її картини мали грандіозний успіх публіки, набули надзвичайної популярності в СРСР. Альбоми друкують мільйонними тиражами. Померла 19 вересня 1967 в Парижі після крововиливу в мозок. Похована на цвинтарі Сент-Женев'єв-де-Буа. ТворчістьРанні твориУ роки навчання в Осипа Браза створює свої перші картини — «Селянська дівчинка» (1903), «Портрет моєї няні» (1908), «Фруктовий сад цвіте» (1908), «Автопортрет» (1905). Згодом вона малює портрет «Б. А. Серебряков» (1915) й автопортрет (1922). Серед захоплень Зінаїди Серебряковї — балет і балетний світ взагалі. Тож не дивно, що серед творів вагоме місце займають картини «Сніжинки в балеті „Лускунчик“», «Балерини в костюмерній», портрети балерин Марії Добролюбової, К. Гейденрейх тощо. У січні 1910 брала участь у виставці, де одразу отримала схвальні відгуки. Того ж року Олександр Бенуа присвятив Серебряковій один зі своїх «Художніх листів». Комісія із Третьяковської галереї одразу скупила її картини. Марокко, портрети, стінописиФранцузькі художники «хворіли» Марокко й Алжиром. Вона із захопленням малювала арабські країни. Двічі, в 1928 і 1932 відвідала Марокко, звідки привезла багато замальовок і ескізів. У 1934—1936 працювала над стінописом приватного будинку в Бельгії, недалеко від Брюсселя. Не полишала малювання портретів — серед них як російські емігранти Сергій Прокоф'єв (1926), Костянтин Сомов (1928), так і «Французький селянин» (1926), «Усміхнений молодий рибалка» (1934), «Італійська селянка у винограднику» (1936). Версаль СеребряковоїЗінаїда Серебрякова була і в Версалі, який багато малював Олександр Бенуа. Але Бенуа цікавив Версаль початковий, Версаль короля Людовика XIV, його прогулянки, статуї, його зміни восени та ін. «Версальський парк» (1926) Серебрякової нагадує подібні твори Бенуа: тут теж паркова скульптура праворуч, партер, що веде вглиб аркуша, геометрично вистрижені рослини. Але все це соковито, інакше, ніяк не тонко і не графічно, як це у Бенуа. І ніяких підстаркуватих королів, трохи слюнявих, що так забавляли Бенуа. А її «Версаль. Дахи містечка» 1924 року зовсім не схожий ні на чиї роботи — вона могла бути несхожою ні на кого. Особисте життяЧоловік — Борис Анатолійович Серебряков. У шлюбі з ним народила 4 дітей:
Пам'ять
Вибрані твориСамопортрети
Портрети
Інші картини
Галерея
Писемна спадщина
Примітки
Джерела та література Вікіцитати містять висловлювання від або про: Серебрякова Зінаїда Євгенівна  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Category:Zinaida Serebriakova
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.jpg)
_At_Breakfast.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
