Сибірське бароко_02.jpg) Сибірське бароко — загальне позначення храмової архітектури Сибіру XVIII століття. На 1803 рік у Сибіру налічувалося 115 кам'яних храмів. Частина російського бароко, що зазнав впливу українського бароко і (в окремих випадках) ламаїстського декору. Найбільше пам'ятників збереглося в Іркутську, Тобольську і Томську. Початкові інтер'єри вціліли лише у Хрестовоздвиженській церкві Іркутська.[1] Сибірські церкви XVIII століття, подібно до більшості пам'яток московського візерунка та бароко, — безстовпні.[2] Із західного боку до них примикають трапезні із дзвіницями. Для барокових пам'яток Сибіру характерне прагнення мальовничому нагромадженню обсягів, що послідовно зменшуються (за висловом А. А. Ю. Каптікова — «Барокова переускладненість форм»)[3] . Декоративна система відзначена оригінальними привнесеннями, ймовірно східного походження (стрілчасті сандрики у вигляді полум'я, ступоподібні форми, колесо Дхарми).[4] Витоки.jpg) У XVII столітті кам'яне будівництво у Сибіру велося лише Тобольську і Абалаці.[2] Це були давньоруські споруди з елементами, що панували в російській архітектурі тих років «узорччя». У дусі наришкінського стилю була витримана найраніша кам'яна споруда Тюмені — Благовіщенська церква (1700—1704).[5] Троїцький монастир, що будувався відразу слідом за нею, має багато спільного з українським бароко. Пояснюють це українським походженням тогочасних сибірських ієрархів. Наступні сибірські храми утримали деякі конструктивні елементи українського бароко, зокрема вертикально-склепчасті архітектурні рішення.[4] У літературі відзначається подібність перших тобольських пам'яток з уральськими храмами самого початку XVIII століття, такими, як Далматів монастир і собор у Верхотур'ї (єдиний у своєму роді пам'ятник строганівського кола). До перших кам'яних споруд на сході Сибіру відносяться Нерчинський Успенський монастир (1712), Посольський Спасо-Преображенський монастир (1718), Спаська і Богоявленська церкви в Іркутську, Богоявленська церква і воєводський будинок в Єнісейут, Спаський монастир іркутська. Потреба у пишних барокових церквах виникала через потребу пропаганди православія серед місцевого буддійського населення. Наприклад у Бурятії в другій половині XIX століття православні місіонери, скаржачись на неефективність своєї діяльності, вважали однією з її причин "убозтво православних церков порівняно з дацанами".[6] Історія вивчення.jpg) Найбільш самобутній пам'ятник сибірського бароко[7] — Хрестовоздвиженська церква Іркутська (1747—1758) — буддійськими елементами свого декору привертала увагу вже дореволюційних дослідників російської архітектури. Унікальний пам'ятник намагалися пов'язати з пишним кам'яним мереживом храмів Солікамська та Сольвичегодська.[8] Ігор Грабар бачив у цій церкві запізніле провінційне продовження московського візерунка з його прагненням «прикрасити»: «наївне поєднання відлуння Москви та України химерно сплелося у густий візерунковий килим, зі своєрідним присмаком сусіднього Сходу», — писав він.[9]  Термін «сибірське бароко» ввів у оборот у 1924 році іркутський краєзнавець Д. А. Болдирєв-Казарін,[2] який писав з приводу Хрестової церкви про «оргіастичні безумства», до яких доходили в обробці стін місцеві майстри, «розливаючи потік узороччя у все багатосаджене поле».[10] Висловлюючи припущення про участь у будівельних роботах місцевих бурятів, Болдирєв-Казарін заявляв, що в Сибіру «деякі деталі монгольської та китайської архітектури приймають знайомі форми кокошників», у той час як «остяцькі, татарські та бухарські» впливи зумовлюють специфіку декору. Ялуторівське та Тарі.[10] У сімдесяті роки минулого століття вчені радянського періоду вивчали проблему використання східних та українських елементів у сибірській архітектурі XVIII століття.[2] Відзначався «бурятський декор» іркутських храмів і подібність їх об'ємно-планувальних рішень тим, що використовувалися архітекторами північноруських міст — Тотьми та Великого Устюга.[11] З погляду Т. С. Проскурякової, правомірно виділяти два «субрегіональні типи» ранньої сибірської храмової архітектури — західносибірський (Тобольськ, Тюмень, Зауралля) та східносибірський (Іркутськ).[12] А. Ю. Каптіков також розрізняє західно-і східно-сибірські зводи бароко. Він бачить у сибірській архітектурі XVIII століття одну з провінційних шкіл російського бароко — поряд з тотемсько-устюзькою, в'ятською та уральською.[3] Пам'ятники сибірського бароко.jpg) 
Примітки
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
