Сиваш

**Сиваш**
	Сиваш із космосу
	46°05′ пн. ш. 34°20′ сх. д. / 46.083° пн. ш. 34.333° сх. д.
Частина від	Азовське море
Море	Азовське море
Прибережні країни	Україна
Регіон	Автономна Республіка Крим, Херсонська область
Довжина	200 км
Ширина	35 км
Площа	2560
Середня глибина	0,5–1 м
Максимальна глибина	3 м
Вливаються	р. Салгир;
Солоність	22-87 ‰
ідентифікатори і посилання
GeoNames	688923
У проєкті OpenStreetMap	r5925937 ·R
	Сиваш Сиваш (Україна) Сиваш Сиваш (Автономна Республіка Крим)
	Сиваш у Вікісховищі

Сива́ш (крим. Sıvaş, тур. Sivaş) або Гниле́ Мо́ре (крим. Çürük Deñiz) — система мілководних заток на заході Азовського моря, від якого відокремлюється Арабатською косою і сполучається з ним Генічеською протокою.

Назва

Назва озера Сиваш походить від тюркського слова *sıvaş — «прилипати, липнути», *sivaşiluk — «прилипливість», що пов'язане з багнистими берегами затоки, вкритими товстим шаром мулу^[1]^[2]. За Мурзаєвими, термін «сиваш» означає западину, затоку, лагуну^[3]. Іноді слово сиваш перекладають як «грязь»^[2]. Найдавніший відомий опис озера знаходиться у творах початку I століття до н. е. античного географа й історика Страбона. Згадується воно й у працях давньоримського природознавця I століття Плінія Старшого під назвою Бук^[2]. Українська назва Гниле море походить від неприємного запаху сірководню, що виділяється з його поверхні внаслідок гниття органічних решток на його дні в безкисневому середовищі^[2].

Загальні відомості

По Сивашу від Перекопського перешийка до Арабатської стрілки проходить адміністративна межа між Автономною Республікою Крим та Херсонською областю України. Складається з 11 солоних та гірко-солоних заток.

Сиваш — система дрібних мілководних (максимальна глибина до 3,5 м) заток на західному березі Азовського моря, між Херсонською областю та Кримом. Відокремлений від основної частини Азовського моря піщаною косою Арабатська стрілка. Довжина — близько 200 км. Ширина — 2—35 км. Пересічна площа — нестала, 2400 км², з яких бл. 100 км² припадає на острови і 560 км² на ділянки, які лише періодично вкриті водою. Солоність води Сивашу сягає 260 ‰. Солі — хлористі сполуки натрію, магнію. Сульфат магнію — важлива хімічна сировина.

Живиться водами Азовського моря, у Сиваш впадають річки Салгир, Чуруксу тощо, які влітку найчастіше пересихають. Взимку Сиваш замерзає, температура води у теплий період коливається від +20 до +32 °C.

Береги Сивашу переважно низькі, пологі, багнисті, влітку покриваються шаром солей. З'єднується з Азовським морем Генічеською протокою і Арабатською протокою. Від Чорного моря відокремлений вузьким Перекопським перешийком. Чонгарський півострів розділяє затоку на східну і західну частини. Дно Сивашу вкрите потужним шаром мулу завтовшки місцями до 10—15 м. Солоність від 22 ‰ (на півночі) до 87 ‰ (на півдні).

У розсолах Сивашу є хлористі сполуки натрію, калію та магнію, бромистий магній, сульфат магнію та інші солі. Загальні запаси солей Сивашу — близько 200 млн т^[4].

Характерною ознакою даного озера є його маленька глибина. У середньому вона становить близько одного метра. Максимальний показник — не перевищує трьох метрів.

Захід сонця над водами Сивашу
Урвистий берег Сивашу
Центральний Сиваш

Історія

Чумацький промисел на Сиваші (малюнок з праці Габрієля де Кастельно, 1827)
Похід радянських солдат через Сиваш (1943)

Економіка

На базі мінеральних багатств Сивашу споруджено заводи: Перекопський бромний(інші мови), Кримський двоокису титану з виробництвом фосфорних добрив та Кримський содовий завод.

Топонім

Сиваш — село у Генічеському районі Херсонської області.

Див. також

Азово-Сиваський національний природний парк

Примітки

↑ Радлов В. В. та 1893-1911, с. 673.
↑ ^а ^б ^в ^г Янко М. Т., 1998, с. 318.
↑ Мурзаев Э. М., 1984, с. 202.
↑ Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2013. — Т. 3 : С — Я. — 644 с.

Джерела

Янко М. Т. Топонімічний словник України : Словник-довідник / Гол. ред. О. К. Гурська. — К. : Знання, 1998. — 432 с. — ISBN 5-7707-9443-7.
Э. М. Мурзаев. Словарь народных географических терминов. — М., 1984. (рос.)
(рос.) В. В. Радлов. Опыт словаря тюркских наречий. — СПб., 1893—1911. (рос.)