Симоніда Палеолог

Симоніда Палеолог
Народилася	1294  Константинополь, Східна Римська імперія
Померла	1340  Константинополь, Східна Римська імперія
Країна	Східна Римська імперія
Діяльність	черниця
Титул	принцеса і королева-консорт
Рід	Неманичі
Батько	Андронік II Палеолог
Мати	Іоланда Монферратська
Брати, сестри	Аспорча Хатун, Theodore Id, Михайло IX Палеолог, John Palaiologosd, Demetrios Palaiologosd і Bartholomaios Palaiologosd
У шлюбі з	Стефан Урош II Милутин
Медіафайли у Вікісховищі

|ширина= |опис зображення=

Симон(ід)а Палеолог (серб. Симонида Немањић, грец. Σιμωνίς Παλαιολογίνα, sr. Симонида Палеолог; нар. близько 1294 — пом. після 1336) — візантійська царівна, дочка імператора Андроніка II Палеолога та Ірини Монферратської. Четверта дружина сербського короля Стефана Милутина. У Сербії Симоніду пам'ятають як покровительку мистецтва, музики та літератури.^[1]

Симоніда народилася в Константинополі. Зазнавши в 1298 році поразки у війні, імператор Андронік II обіцяв шлюбний союз сербському правителю Милутину. Спочатку, Андронік II хотів одружити свою сестру Євдокію, вдовуючу імператрицю, але після того, як вона відмовила, замість неї була запропонована Симоніда^[2]. Столичні церковники виступали проти шлюбу, але імператор наполіг на своєму.

У 1298 році Андронік відправив свого довіреного міністра Федора Метохіта в Сербію вести переговори. Зі свого боку, Милутин в нетерпінні поріднитися з кесарем оформив розлучення зі своєю (третьою за рахунком) дружиною Анною (дочка болгарського царя Георгія)^[2]. Симоніді було п'ять років, а Милутину — майже в 10 разів більше^[3]. В рамках шлюбного альянсу Візантія і Сербія домовилися провести кордон по лінії Охрид-Прилеп-Штип.^[3]

Симона відзначалася побожністю і хотіла прийняти постриг. Після смерті матері Ірини в 1317 році Симона була присутня на похороні у Константинополі і вирішила не повертатися в Сербію. Коли за нею прийшли люди Милутина, вона вийшла до них у чернечому вбранні. Її зведений брат Костянтин Палеолог наполіг на її повернення до чоловіка (який загрожував відновити війну, якщо шлюб буде розірвано). Коли Милутин захворів, вона була весь час з ним, на подив інших членів двору^[4]. Милутин помер 19 жовтня 1321 року, і вже 29 жовтня Симоніда повернулася в Константинополь, де прийняла постриг у монастирі святого Андрія.

Існує дуже мало інформації про її подальше життя. Відомо, що вона замовила похоронну пісню для похорону батька. Востаннє Симоніда згадувалася в історичних документах в 1336 році, коли вона брала участь у зборах громадських і релігійних діячів, які переслідували змовників проти уряду. У ряді компіляцій можна зустріти твердження, що вона померла незабаром після 1345 року.^[3]

У сербській традиції королева Симоніда прославилася своєю красою. Зображення на фресці в монастирі Грачаніца (збереглася, втім, не повністю) вважається однією з найцінніших фресок Сербії. Мілан Ракич написав ліричний вірш про неї, а Милутин Бойич присвятив її долі психологічну драму «Краљева јесен» («Осінь короля»). Сербський астроном Мілорад Б. Протич виявив астероїд і назвав його 1675 Симоніда на її честь.

• Византијски извори за историју народу Југославије, Том VI, Београд 1968.
• М. Ласкаріс, Византијске принцезе у средњовековној Србији, Прилог историји византијскосрпских односа од краја XII до середини XV століття, Београд 1926. (Фототипско издање Подгоріца 1997), 53-82.
• Д. М. Нікол, Византијске племкиње, Десет портрета, 1250—1500, Београд 2002, 81-97 (биографија Симонидине мајке Ірині-Јоланде Монфератске).
• Р. Радић, Византија. Пурпур і пергамент, Еволута, Београд 2006, 145—150.