Синдром Вегенера

Синдром Вегенера
Імунофлюоресцентний зразок, отриманий зв'язуванням АНЦА (антитіл) пацієнта з синдромом Вегенера з нейтрофілами, фіксованими в етанолі.
Спеціальність	імунологія і внутрішні захворювання
Симптоми	Васкуліт[1] і granulomatous inflammationd[1]
Препарати	циклофосфамід[2]
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-11	4A44.A1
МКХ-10	M31.3
OMIM	608710
DiseasesDB	14057
MedlinePlus	000135
eMedicine	med/2401
MeSH	D014890
Wegener's granulomatosis у Вікісховищі

Синдро́м Вегене́ра (також гранулемато́з Вегенера, англ. Wegener's granulomatosis (WG); гранулематоз з поліангіїтом, англ. Granulomatosis with polyangiitis (GPA)) — гранулематозно-некротичний васкуліт з переважним ураженням респіраторної системи та нирок найчастіше аутоімунного генезу. Цей синдром часто розглядають як варіант вузликового періартеріїту.

Синдром назвали на честь німецького лікаря Фрідріха Вегенера (нім. Friedrich Wegener), який описав його у 1936—1939 роках.^[3][4] Через його активний зв'язок з нацистською партією та припущеннях, що він брав участь у медичних експериментах над євреями в польських гетто під час Другої світової війни в подальшому медичні професійні асоціації та часописи запропонували замінити назву на «Гранулематоз з поліангіїтом»^[5][6][7], хоча стару назву ще продовжують використовувати. Також є обґрунтовані здогадки, що першим описав синдром Пітер МакБрайд у 1897 році^[8], а німецький студент-медик Хайнц Клінгер у 1931 році ретельно описав патологоанатомічні зміни.^[9][10]

Захворювання починається поступово або підгостро, часто неспецифічними проявами — втомлюваність, слабкість, тощо.

Надалі маніфестують ураження верхніх дихальних шляхів. Особливо характерні ураження придаткових пазух носа, іноді пансинуїт. У ряді випадків виникають глибокі виразки та некрози із залученням кістково-хрящового скелету, перфорація носової перетинки.

Характеризується трахеобронхітом та інфільтративними змінами, які схильні до розпаду з утворення порожнин, що супроводжується зазвичай впертим кашлем, кровохарканням. Зазвичай одночасно спостерігають гарячку, артралгії та артрити, шкірний висип.

Рано чи пізно приєднуються ураження нирок за типом прогресуючого гломерулонефриту зі значною протеїнурією, гематурією, зниженням питомої ваги сечі. Нерідко має місце також ураження серця, нервової системи та інших органів.

Варіантом вважають так званий лімфатичний варіант перебігу — синдром Каррінгтона-Лейбоу.

Типовою гістологічною ознакою вважають виявлення гігантоклітинних гранульом.

За відсутності лікування 90 % помирають протягом перших 2 років після початку захворювання. Ефективність глюкокортикостероїдів (ГКС) низька. Вона значно зростає, якщо ГКС поєднують з циклофосфамідом. Недавні дослідження також показали, що триметоприм/сульфаметоксазол також може допомогти уникнути виникненню рецидивів захворювання у пацієнтів з гранулематозом Вегенера.

• Gota, CE (May 2013). "Granulomatosis with Polyangiitis (GPA): Vasculitis". Merck Manual Professional. Merck Sharp & Dohme Corp. Retrieved 16 March 2014. (англ.)
• Tracy, CL; Papadopoulos, PJ; Bye, MR; Connolly, H; Goldberg, E; O'Brian, RJ; Sharma, GD; Talavera, F; Toder, DS; Valentini, RP; Windle, ML; Wolf, RE (10 February 2014). Diamond, HS, ed. "Granulomatosis with Polyangiitis". Medscape Reference. WebMD. Retrieved 16 March 2014. (англ.)
• Berden, A; Göçeroglu, A; Jayne, D; Luqmani, R; Rasmussen, N; Bruijn, JA; Bajema, I (January 2012). "Diagnosis and management of ANCA associated vasculitis.". BMJ 344: e26. (англ.)

Це незавершена стаття про хворобу, синдром або розлад. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.