Синякова-Уречина Марія Михайлівна

Марія Михайлівна Синякова-Уречина
Народження	13 листопада 1890 Красна Поляна,Зміївський район, Харківська область Російська імперія
Смерть	30 травня 1984
	Москва
Країна	Російська імперія  СРСР
Діяльність	художниця, ілюстраторка
Член	Голова земної кулі
Брати, сестри	Vera Sinyakovad, Kseniya Sinyakovad, Nadezhda Sinyakovad і Zinaida Sinyakovad
Роботи в колекції	Музей сучасного мистецтва (Нью-Йорк)[1]

Марія Михайлівна Синякова, в шлюбі Синякова-Уречина (13 листопада 1890, Красна Поляна, Змиївський район, Харківська область — 30 травня 1984, Москва) — українська художниця, близька до авангарду, графікеса, ілюстраторка. В українському мистецтві 1910-1920-х років репрезентувала неопримітивістський напрямок. Членкиня спілки «Голів Земної кулі» Велимира Хлєбникова. Роботи зберігаються в Національному художньому музеї України та приватних колекціях в Україні й за кордоном.

Народилася 13 листопада 1890 року в родині купця Михайла Івановича Синякова, ювеліра церковних предметів з Охтирки. У неї було чотири сестри та брати. З часом кожна з них стала музою якогось із визначних митців XX століття. Сестра Віра стала дружиною Григорія Петнікова, другого за ліком «голову Земної кулі». Ксенія була дружиною Миколи Асєєва. Надія пережила бурхливий роман з Борисом Пастернаком. Зінаїда мала роман з В. Маяковським. Велимир Хлєбников був закоханий у кожну із сестер по черзі. Марії ж він присвятив ряд поетичних творів, зокрема, поему «Синие оковы»^[2].

«В селі Красна Поляна під Харковом приклеїлося до нас прізвисько «Синяки-голяки». Влітку бачили нас загоряючими на сонці – цього ще не знали в глибокій провінції. Хлєбніков ввів це прізвисько в один із своїх віршів. Але замінив на «синголи». Коментатор пізніше написав учено, що йдеться про невідоме монгольське плем’я. Смішно. Це ж бо про нас. Вперед! Вперед Ватаго! Вперед! Вперед! Синголи» Марія Синякова [3].

У 1910-1911 рр. Марія Синякова навчалася в Харківській студії Євгена Агафонова «Блакитна лілія», орієнтованій на естетику модерну і символізму^[4].

Входила в однойменну групу молодих Харківських художників-авангардистів. У 1909 році ця група провела однойменну виставку. Тоді ж при ній був організований театр-кабаре «Блакитне око», де ставилися п'єси О. Блока, П. Потьомкіна, С. Городецького та інших, та проходили лекції з мистецтва.

Входила до харківських мистецьких угрупувань «Викусь» та «Будяк»^[5], була однією з авторів футуристичної декларації «Труба марсіан» (Харків, 1916), а також членкинею об'єднання «Союз семи» (Харків, 1918). Брала участь у футуристичному виданні «Лірень», ілюструвала поезії Григорія Петникова, Олексія Кручоних, Миколи Асєєва.

У 1910 році за сприянням Давида Бурлюка побувала в Німеччині, де виставилась з роботами у Мюнхені разом з Пікассо, Кандинським^[6]. У музеях Німеччини вивчала живопис німецьких та нідерландських старих майстрів.

У 1913 році разом з двома сестрами їде до Москви, навчається в художній студії І. І. Машкова та Ф. І. Рерберга, та пов'язує життя з футуризмом.

У 1914 році одружилася з художником Арсенієм Мойсейовичем Уречиним. Разом з чоловіком вона мандрує Центральною Азією, знайомиться з монгольським мистецтвом.

У 1914 році розпочинається Перша світова війна і Синякова повертається з Москви до Харкова, де живе у своєму маєтку у Червоній поляні. Зближується з місцевими художниками-авангардистами Е.Агафоновим, Б. В. Косаревим, В. Д. Єрміловим.

У 1922 році художниця назавжди переїжджає до Москви. Починає розвивати нові строгі форми у чорно-білій графіці та книжковій ілюстрації. Створила серію шаржових портретів письменників: Осипа Бріка, М. Асєєва, В. Шкловського, Д. Петровського, В. Брюсова, Г. Ахматової, С. Єсеніна, В.Маяковського^[7].

Наприкінці 1920 та 1930-х років художниця відійшла від живопису та зайнялась художнім оформленням книжок, у тому числі віршованих, для дорослих та дітей. Вона створювала книжкові ілюстрації для Григорія Петникова, Олексія Кручоних, Миколи Асєєва, К.Чуковського, Енгеля та інших письменників.

Під час війни М. Синякова була в евакуації та жила разом з Мариною Цвєтаєвою в одному будинку. З робіт 1940-х збереглися небагато її портретів та книжкові ілюстрації до стародавнього французького епосу «Пісня про Роланда» (1943 р.)

У 1952 Марію Синякову виключили зі Спілки художників за «плазування перед західним мистецтвом»^[8].

У 1950-х роках їй довелось заробляти на життя розфарбовуванням іграшок та малюванням лікарських рослин для довідкового атласу.

У 1970-х роках вона брала участь у дисидентському русі, через що її не надто вітали в колах мистецького офіціозу — навіть коли футуризм став модним^[9].

Марія Михайлівна Синякова-Уречина померла 30 травня 1984 року в Москві у віці 94 років^[3].

«Війна I» (1910-ті роки);

«Війна II» (1910-ті роки);

«У лазні» (1910);

«Акробати» (1913);

«Любов» (1913);

«Драбина» (1914—1916);

«Вигняна з раю» (1916);

«Бомба» (1916);

«Єва» (1920);

«Родина» (1920-ті роки);

«Сонце. Закохані. Краснополянський мотив» (1914);

«Дерево життя» (пан та няня)(1914);

«Священна тема»;

«Ковчег»;

«Селищна ідилія» (1916);

«Лазня» (1916);

«Карусель» (1916);

«Коханці» (1920);

«Пікнік на траві» (1922);

«Сонце»;

«Гарем»;

«Музикант» (1920-ті);

«Циркові сцени»;

«Старці» (1925);

«Вакханалія» (1925);

«Вісім дівок, один я» (1923);

«Коні та купальниці»;

«Осінній натюрморт» (1938);

«Павич»;

«Риба»;

«Троянди» (1950-ті роки);

«Зимовий пейзаж» (1952).

«Портрет Євгенії Синякової»;

«Портрет Тетяни Синякової»;

«Портрет Ксенії Асєєвої»;

«Портрет Тихона Чурилина»(1940);

«Портрет Велемира Хлебнікова» (1940);

«Портрет Віри Гехт» (1940-ві роки).

Григорій Петніков «Поросль сонця» (1918),

Олексій Кручоних «Чотири фонетичних романи» (1927), «Розбійник Ванька-Каїн та Сонька-Манікюрниця»;

Микола Асєєв «Про заячу службу і лисячу дружбу» (1927), «Цирк» (1929), «Пісенник» (1935), «Маяковський починається» (1940), П. Незнамов «Звірі на свободу» (1927);

Л. Остроумов «Пташиний переполох» (1928), Надії (1930);

М. Соловйова «Кораблики» (1930);

Є. Тараховська «Де овечка без хвоста?» (1930);

Софія Федорченко «Добрий сон» (1930);

К. Павлович «Весела бджілка» (1930), «Барабанщик радгоспу» (1931, 1932),

К. Чуковський"Нові загадки «(1930), Р. Енгель» Про дірочку і про хвостик "(1930);

В. Маяковський "Облако в штанах "(1937);

Атлас лікарських рослин СРСР(1962).

Марія Синякова брала участь у багатьох радянських та закордонних виставках.

У 1905 році Синякова брала участь в «Виставці революційної літератури» де демонструвалися її шаржові портрети.

У листопаді 1913 січні 1914 рр. Синякова брала участь у виставці петербурзького «Союзу молоді» разом з представниками авангарду: Д.Д. і В. Д. Бурлюками, К. С. Малевичем, В. Є. Татліним, Олександрою Екстер.

Марія Синякова була експоненткою виставок «Союзу молоді» (1913—1914 рр., Петербург) та «Союзу Семи» (1918 р, Харків)^[10].

У 1919 році вона брала участь у Першій спільній виставці-продажу, на ній були представлені роботи професійних художників, новачків та дітей.

У 1925 році мисткиня взяла участь у виставці художників «4 мистецтва» (Москва, Музей витончених мистецтв, зараз ДМОМ ім. О.Пушкіна).

У 1927 році Міжнародна виставка «Мистецтво книги» (Лейпциг).

У 1928 році «Сучасне книжкове мистецтво на міжнародній виставці преси».

У 1931 році Міжнародна виставка «Мистецтво книги» (Париж).

У 1969 році в київському відділенні Спілки письменників відбулася єдина персональна виставка Марії Синякової-Уречиної. Після цієї події до неї потягнулися колекціонери, художники, мистецтвознавці з Нью-Йорка, Парижу, Варшави та Києва.

У 1990—1991 роках на виставці «Український авангард. 1910—1930», вперше демонструвалися роботи художниці 1914—1916 років: «Єва», «Війна», «Карусель».

• Синякова Марія // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Теза, 2006.